Вже майже 10 років я їм заробітчанський хліб. Працюю в Італії, живу в Римі, не зважаючи на те, що непросто на чужині, моє теперішнє життя мені подобається. Я доглядаю літню італійку, в якої я працюю баданте вже 8 років. Це моя друга робота, на першій я була 2 роки, а потім синьйори не стало.

В дім Федеріки я потрапила через свою подругу, вона працювала по сусідству з нею, так і залишилася, зараз моїй синьйорі 88 років, але виглядає вона значно молодшою. У мене з нею склалися дуже добрі стосунки, вона мені як мама.

Коли я їхала на заробітки, я залишила вдома свою 20-річну доньку Олену. Жили ми одні у власному будинку, моєї мами не стало кілька років перед тим, як я поїхала, а чоловік пішов з сім’ї, коли доньці було три роки.

Я поїхала з метою відбудувати будинок і відкласти собі трохи грошей на старість. Думала, що їду максимум на 5 років, а вже минуло 10 і додому я поки не збираюся. Та й кому я тут потрібна? Єдина донька і та відмовилася від мене.

Вісім років тому Олена вийшла заміж, відразу після закінчення університету. Я не мала нічого проти, зять видався мені хорошим, я приїхала, весілля їм зробила. І тут мене чекав перший сюрприз – Олена з чоловіком вирішили, що в селі вони жити не хочуть і що я маю купити їм квартиру. А що я там заробила за неповних тоді два роки? Нічого! Ну як, трохи було, але ж я борги віддавала, весілля робила, на квартиру точно б не вистачило.

Кажу їм – живіть поки в селі, а там видно буде. Не захотіли. Дочка почала говорити про частку в будинку, яку вона хоче продати. Я пробувала їй пояснити, що у нас не настільки великий будинок, щоб продавати половину чужим людям? Ну як вона собі це уявляє?

Я мала повертатися на роботу, так ми ні на чому і не зійшлися. Я була дуже засмучена поведінкою доньки, не очікувала я від неї такого. Вони залишилися жити в нашому будинку, але щодня дочка мені телефонувала і випрошувала гроші на квартиру.

Всі наші розмови чула Федеріка, вона була неприємно здивована поведінкою моєї доньки. Літня італійка теж мала єдину доньку, жила вона окремо, але дуже піклувалася про свою маму, не було і дня, щоб вона не зателефонувала, заїжджала кілька разів на тиждень з повною сумкою продуктів.

Федеріка мені порадила ні в якому разі не погоджуватися на продаж будинку заради квартири для доньки. Я і сама розуміла, що так буде недобре: я лишуся без дому, а квартира доньки буде спільно нажитим майном, бо куплена в шлюбі, попробуй потім доведи, що це за мої гроші.

Я так і зробила, сказала доньці, що поки про її частку говорити рано. Вона образилася, зібралася і разом з чоловіком пішла жити на квартиру. А зі мною перестала спілкуватися, зовсім. Я спочатку це дуже важко переживала, адже ріднішої за неї у мене нікого немає. Але Федеріка мене заспокоювала, що я все правильно зробила і донька колись це зрозуміє.

Минуло ще 8 років. Моя донька розлучилася з чоловіком. Ми з нею згодом помирилася, і я купила квартиру і оформила її на неї – для мене важливо, щоб внучка мала де жити.

Не знаю, чи правильно я тоді зробила. Може, якби житлове питання було вирішене з самого початку, то сім’я б збереглася? Та й по Олені бачу, що не простила вона мене до кінця, і десть в глибині душі вважає мене винною, що все так сталося.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.