Я приїхала з Італії, і привезла з собою гроші. Заробляла я їх дуже важко, тому коли дійшла черга до того, як їх витратити, я серйозно задумалася.

На заробітках я була 16 років. Поїхала, бо хотіла якось допомогти дітям.

У нас з чоловіком є дві доньки. Жили ми у своєму невеликому домі за містом.

Будинок був старий, вимагав ремонту, і я постійно хвилювалася, що як прийде час, дочкам буде соромно старостів додому привести.

Я не раз говорила чоловікові, щоб він щось думав, рухався.

Але він мене не слухав, коли інші чоловіки вже почали їздити на заробітки і заробляти, то мій лежав на дивані і казав, що нам вистачить і того, що є.

Тим часом, доньки підросли, обоє поступили в інститут і поїхали вчитися в обласний центр.

А мене кума забрала до себе в Італію.

Вона відразу попередила, що легко не буде, та я розуміла, що надії на чоловіка немає, і треба їхати, щоб заробити дівчатам на придане.

Поки старша дочка закінчила інститут, я вже мала гроші на однокімнатну квартиру.

Приїхала, купила житло і оформила зразу на доньку.

Ще через чотири роки я купила таку ж однокімнатну квартиру молодшій доньці, і теж оформила її на неї.

Таким чином, я вважала, що свій материнський обов’язок я виконала – мінімумом забезпечила, а далі вже нехай з своїми чоловіками разом працюють і заробляють.

Далі я почала збирати гроші для себе, і нещодавно купила собі будинок, в нашому селі.

Він великий, новий, дуже красивий.

Я планую розлучитися і коли повернуся в Україну, буду жити в ньому сама.

Першою на оглядини будинку прийшла старша донька, відразу почала планувати, хто і де поселиться.

Я її заспокоїла, кажу, це мій будинок і жити я тут буду сама.

Вона дуже образилася, зателефонувала сестрі.

Прибігла і молодша донька, вона теж сподівалася, що я її покличу до себе, адже у нас прийнято, що біля батьків живуть молодші діти.

Дочки пішли і перестали зі мною спілкуватися.

На розлучення я вже теж заяву подала.

Чоловік не проти, за стільки років він вже звик жити сам, може навіть хтось у нього і є, не знаю.

Будинок, в якому ми жили, я залишаю йому. Так що тут все в порядку.

Не розумію лише, на що саме образилися мої доньки.

Обох їх я і так до себе б не взяла, а візьму одну – інша образиться, так що це теж не варіант.

Тому рішення свого я не зміню, але хочу якось налагодити стосунки з дітьми.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.