Чужі гроші завжди легко рахувати, але ніхто не подумав, як їх важко заробляти!
Я приїхала з Італії з кругленькою сумою, і хоч з хати тікай – діти ходять до мене щодня і просять грошей. І хочуть вони не 100 євро, а значно більші суми.
Першою прибігла донька, і стала скаржитися, як їм тісто в двокімнатній квартирі, і треба цю продавати, а купувати трикімнатну.
Донька моя заміж вийшла ще 15 років тому. Я на той час вже 5 років в Італії працювала, і гроші складала, щоб її житлом забезпечити.
То ж на доньчине весілля я гонорово подарувала їй ключі від новенької двокімнатної квартири. І ремонт допомогла зробити, і меблі купила згодом, бо розуміла, що вони з чоловіком за свої зарплати ще не скоро зможуть все це придбати.
Потім я доньці припинила допомагати, бо вирішила, що настав час і про сина подумати. Він казав, що йому квартири не треба, що він сам собі заробить і купить, але я його не слухала. Подумала, що треба двох дітей однаково забезпечити, і тоді все справедливо буде.
То ж перших 10 років я працювала на дітей. А потім, наступних 10 років працювала на себе.
Собі я квартиру не купувала, бо в місті жити я не хотіла ніколи. У мене був свій приватний будинок в селі, і я його просто гарненько відреставрувала.
Чоловіка у мене давно немає, діти виросли і розбіглися, то ж я собі подумала, що нема сенсу хороми в два поверхи зводити. Навіщо? Я до молодості не йду, хто там потім прибирати буде? А оплатити все це?
Я так міркувала – зроблю все під себе, щоб зручно і тепло було, коли повернуся додому.
То ж останні кілька років я вже гроші не витрачала, все зароблене складала на купку.
Я собі давно пообіцяла, що буду в Італії 20 років, а потім – додому. Адже всіх грошей не заробиш, а жити то ж нема коли.
І хоч я ще в силі себе почуваю, і ще років 5 точно могла б працювати, та я вирішила їхати додому.
Діти мене дуже здивували, налетіли на мене як мухи. Їм здається, що мені грошей не треба, принаймні, так багато. А от у них купа дир, які вони могли б закрити тими грошима, які я привезла.
Так, я погоджуюся, що доньці давно пора квартиру поміняти на більшу, у неї двоє дітей-підлітків – син і донечка, і їм би здалося жити в окремих кімнатах.
Але хто заважав доньці з зятем за 15 років заробити собі на більшу квартиру? Треба було рухатися, щоб щось назбирати, а не чекати на мої гроші. Ну хіба не так?
Я їм так прямо і сказала, що нічого не дам. Все, що я привезла, це для себе, щоб в старості у них нічого не просити.
Син не далеко втік від доньки, бо захотів нову машину, і сподівався, що я додам йому кілька тисяч євро.
Та я і йому відмовила. Хоче нове авто – хай заробить на нього!
Але діти мене не зрозуміли, і образилися. Не телефонують і не приїжджають вже більше тижня. А коли я їм телефоную, скидають мій дзвінок.
А я не розумію, що я зробила не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.