З чоловіком ми прожили 17 років. Я була впевнена, що у нас прекрасна сім’я – чоловік і двоє синів.
Чоловік працював, я була домогосподаркою.
Коли діти трохи підросли, ми почали відчувати фінансові труднощі.
Знаєте, як воно буває, коли двоє хлопців в будинку, чим старшими вони ставали, тим більше витрат.
А тут ще й чоловікові почали затримувати зарплату. Нам доводилося рахувати кожну копійку. Іноді ми сиділи взагалі без грошей.
Загалом, жити стало важко, і нам довелося щось думати.
У якийсь момент я вирішила, що треба їхати на заробітки.
Згадала, що моя стара знайома дуже давно працює в Греції.
Порадившись з чоловіком, ми прийшли до висновку, що поїду на роботу саме я.
Адже у чоловіка є стабільна робота, нехай і з невисокою зарплатою.
Діти вже не маленькі, він впорається з ними.
Я наважилася і поїхала на заробітки в Грецію.
Працювати мені доводилося дуже багато і важко.
Іноді, щоб заробити зайву копійку, я працювала без вихідних.
Приїжджати додому мені вдавалося дуже рідко, перші три роки я взагалі не приїжджала, а потім – раз на рік у відпустку.
Але я вважала, що роблю правильно. Я ж не для себе, я старалася заради дітей.
Мені вдавалося непогано заробити, відправити хорошу за нашими мірками суму грошей додому.
Моя сім’я більше не сиділа без грошей. Я знала, що мої діти будуть одягнені і нагодовані.
Перш за все, наші стосунки з чоловіком були дуже теплими.
Я б сказала, що вони стали міцнішими. Ми дуже сумували один за одним, говорили по телефону щодня.
І це, незважаючи на те, що ми вже давно не молодята і позаду багато років шлюбу.
Мій чоловік цінував те, що я роблю для нашої сім’ї.
Коли я приїжджала додому, він буквально здував з мене порошинки.
Намагався зробити все, щоб я більше відпочивала, і мені було комфортно.
Так пройшло майже сім років. Я звикла до нового ритму життя, а моя сім’я – до відсутності мами.
Тоді я думала, що ще кілька років моїх заробітків, і ми зможемо відкласти пристойну суму грошей і пожити нарешті хоч трохи для себе.
Але, чим більше я працювала, тим більше ми з чоловіком віддалялися один від одного.
Наші зустрічі ставали все більше звичайними, не такими емоційними.
Здавалося, що чоловіку стало не настільки важливо, приїду я додому у відпустку чи ні. Я більше не помічала трепетного ставлення до себе.
Одного разу, коли я приїхала додому на день народження сина, мій чоловік сказав мені, що нашої сім’ї, по суті, давно немає. Є він і сини, а є я.
Нас об’єднує тільки спільний дім і діти, більше нічого.
Ми стали чужими один одному. Моя робота замінила мені рідних, а вони звикли до моєї відсутності.
Мені було дуже неприємно це чути, адже я ж старалася для них!
Хотіла, щоб мої близькі ні в чому не відмовляли собі! Я ж працювала заради їх блага!
Ось я так і грошей я багато не заробила і сім’ю втратила.
Ось що мені зараз робити – і дітям я не потрібна, бо вони вже практично дорослі, і чоловікові теж.
А для кого і для чого я тоді працювала?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
