fbpx

Я приїхала з Греції додому на день народження сина, а мій чоловік мені сказав, що нашої сім’ї, по суті, давно немає. Є він і сини, а є я. Нас об’єднує тільки спільний дім і діти, більше нічого. Вони звикли до моєї відсутності. Ось так – і грошей я багато не заробила і сім’ю втратила

З чоловіком ми прожили 17 років. Я була впевнена, що у нас прекрасна сім’я – чоловік і двоє синів.

Чоловік працював, я була домогосподаркою.

Коли діти трохи підросли, ми почали відчувати фінансові труднощі.

Знаєте, як воно буває, коли двоє хлопців в будинку, чим старшими вони ставали, тим більше витрат.

А тут ще й чоловікові почали затримувати зарплату. Нам доводилося рахувати кожну копійку. Іноді ми сиділи взагалі без грошей.

Загалом, жити стало важко, і нам довелося щось думати.

У якийсь момент я вирішила, що треба їхати на заробітки.

Згадала, що моя стара знайома дуже давно працює в Греції.

Порадившись з чоловіком, ми прийшли до висновку, що поїду на роботу саме я.

Адже у чоловіка є стабільна робота, нехай і з невисокою зарплатою.

Діти вже не маленькі, він впорається з ними.

Я наважилася і поїхала на заробітки в Грецію.

Працювати мені доводилося дуже багато і важко.

Іноді, щоб заробити зайву копійку, я працювала без вихідних.

Приїжджати додому мені вдавалося дуже рідко, перші три роки я взагалі не приїжджала, а потім – раз на рік у відпустку.

Але я вважала, що роблю правильно. Я ж не для себе, я старалася заради дітей.

Мені вдавалося непогано заробити, відправити хорошу за нашими мірками суму грошей додому.

Моя сім’я більше не сиділа без грошей. Я знала, що мої діти будуть одягнені і нагодовані.

Перш за все, наші стосунки з чоловіком були дуже теплими.

Я б сказала, що вони стали міцнішими. Ми дуже сумували один за одним, говорили по телефону щодня.

І це, незважаючи на те, що ми вже давно не молодята і позаду багато років шлюбу.

Мій чоловік цінував те, що я роблю для нашої сім’ї.

Коли я приїжджала додому, він буквально здував з мене порошинки.

Намагався зробити все, щоб я більше відпочивала, і мені було комфортно.

Так пройшло майже сім років. Я звикла до нового ритму життя, а моя сім’я – до відсутності мами.

Тоді я думала, що ще кілька років моїх заробітків, і ми зможемо відкласти пристойну суму грошей і пожити нарешті хоч трохи для себе.

Але, чим більше я працювала, тим більше ми з чоловіком віддалялися один від одного.

Наші зустрічі ставали все більше звичайними, не такими емоційними.

Здавалося, що чоловіку стало не настільки важливо, приїду я додому у відпустку чи ні. Я більше не помічала трепетного ставлення до себе.

Одного разу, коли я приїхала додому на день народження сина, мій чоловік сказав мені, що нашої сім’ї, по суті, давно немає. Є він і сини, а є я.

Нас об’єднує тільки спільний дім і діти, більше нічого.

Ми стали чужими один одному. Моя робота замінила мені рідних, а вони звикли до моєї відсутності.

Мені було дуже неприємно це чути, адже я ж старалася для них!

Хотіла, щоб мої близькі ні в чому не відмовляли собі! Я ж працювала заради їх блага!

Ось я так і грошей я багато не заробила і сім’ю втратила.

Ось що мені зараз робити – і дітям я не потрібна, бо вони вже практично дорослі, і чоловікові теж.

А для кого і для чого я тоді працювала?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page