fbpx
Життєві історії
Я приїхала в минулому році десь в кінці грудня, а після Різдва планувала повертатися. Зять в аеропорту зустрів мене машиною, яку теж я їм купила. Перший сюрприз мене чекав, коли я зайшла в хату

Я вже 12 років на заробітках в Італії. Вдома залишилася моя донька Олена. Вона якраз вийшла заміж, коли я надумала їхати за кордон. Тоді я якраз втратила роботу, грошей не було, з чоловіком я давно розлучена, то ж я наважилася шукати щастя на чужині.

Донька мене підтримала, каже, їдьте, мамо, Ви будете гроші заробляти, а ми з Мирославом хату нам будувати. Мирослав – це мій зять, хлопець мені здався надійним і серйозним, тому я погодилася. Все зароблене відразу почала відправляти дітям.

Будинок і справді почав будуватися швидкими темпами, всі гроші зять з донькою вкладали у будівництво, я приїжджала лише раз на рік – на Різдво і дуже тішилася з того, що діти так добре господарюють. У мене вже є троє внуків, є для кого старатися.

І тільки моя рідна сестра Оксана, яка старша за мене на 4 роки, постійно мені говорила, що я роблю неправильно. Мовляв, всі гроші дітям віддаю, собі нічого не залишаю, так на старість можна і залишитися при своїх інтересах. Причому, говорила Оксана це відкрито, при доньці і зятю, їм, звичайно, це не подобалося, вони мене заспокоювали, що ніколи такого не станеться, а тітка просто заздрить.

Але як показав час, моя сестра мала рацію. Я приїхала в минулому році десь в кінці грудня, а після Різдва планувала повертатися. Зять в аеропорту зустрів мене машиною, яку теж я їм купила, ну думаю, як у нас все гарно і ладно.

Перший сюрприз мене чекав, коли я зайшла в хату. Кімнату, яку я в будинку тримала для себе, донька з зятем переобладнали під гардеробну, мовляв, одягу так багато, що вже нема куди і складати.

Я здивовано запитала, а де ж я буду жити ці кілька днів, а донька мені каже – в літній кухні, ми там прибирали, напалили, так що там тепер тепло і затишно. А заодно, мамо, подивититеся що там треба переробити, бо ми для Вас літню кухню виділили – повернетеся, будете там жити.

Так прикро, як той раз, мені ще не було ніколи. Донька мені навіть не дала толком до нової хати зайти, відразу відправила з валізами в літню кухню. Щоправда, стіл накрили в хаті. Внуки підбігли, подарунки розбирають, а мені сльози в очах стоять, слова не можу сказати.

Виходить, моя сестра говорила правду, треба думати про себе, а не про дітей і внуків, які на старість мені пропонують перейти жити в тісну літню кухню.

На Різдво я пішла до Оксани в гості і все їй розповіла. А вона мені каже – їдь в Італію, але тепер для себе гроші складай. За два-три роки купиш собі квартиру. А донька з зятем тепер нехай самі господарюють, на свої зароблені гроші.

Я повернулася в Рим і вже рік не присилаю дітям нічого. Здається, донька зрозуміла, що я образилася, бо нічого мене не питає. На Різдво я теж до них не поїду, не хочу знов жити в літній кухні.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page