В цьому році я приїхала додому на зимові свята, і планувала відразу на роботу повертатися, та вийшло так, що я вже більше пів року сиджу вдома. Планувала одне, а вийшло друге.
Я заробітчанка, 8 років тому я поїхала в Італію на заробітки. Тоді якраз не стало мого чоловіка, і я залишилася сама, бо дві наші доньки вже були одружені і жили окремо.
У мене є невеликий будиночок в селі, та діти зі мною жити не захотіли, їм краще в невістках, ніж в рідної мами. Я пропонувала і старшій, і молодшій доньці, щоб вони до мене переїжджали, вже би мені не так сумно було, але вони обидві хотіли жити в місті, хоча і одна, і друга тісниться в двокімнатній квартирі з свекрухою.
Коли я донькам оголосила про своє рішення їхати в Італію на заробітки, вони дуже зраділи.
– Може, хоч нарешті ти нам чимось допоможеш, а то соромно, що нас з рідного дому з пустими руками відправили, – сказала мені старша донька.
Чути таке від дітей для матері не дуже приємно, але донька права, я і справді їм нічого не дала, тому вирішила, що я їм на житло зароблю, хоч так стану корисною своїм дітям.
За 6 років мені вдалося купити одну квартиру. Старша донька захотіла двокімнатну квартиру в новобудові, і я їй придбала таку, яку вона сама вибрала.
Потім я повернулася в Італію, і стала складати молодшій доньці на житло. Вона бурчала і ображалася, що я спочатку сестрі купила квартиру, але я їй пояснила, що роблю все по старшинству – спочатку старшій доньці, потім молодшій, бо вважала, що саме так і є правильно.
Щоб заробити на квартиру в новобудові, треба мінімум п’ять років, то ж я порадила молодшій доньці запастися терпінням і чекати, запевнила її, що покупка її квартири – це лише справа часу. Звідки ж я знала, що все саме так обернеться?
Я взимку захворіла, стала ходити по лікарях, і процес затягнувся. Зараз я себе почуваю значно краще, та лікарі радять тут пройти лікування до кінця, тому в Італію поїхати я ще не можу.
Донька злиться, бо я не тільки не заробляю, а ще й витрачаю на лікування. Але що я можу зараз зробити?
А на початку літа я пішла на зустріч з випускниками. З своїми однокласниками я не бачилася цілу вічність, то ж вирішила піти.
Ця зустріч змінила моє життя. На неї прийшов і мій однокласник Василь, з яким у нас була симпатія ще в школі. Він зараз серйозний бізнесмен, і дуже гарно виглядає.
Василь розповів, що він давно вдівець, живе сам у своєму шикарному будинку, навіть фото мені показав, все і справді дуже гарно. А я розповіла йому про своє життя, все як є, без прикрас.
До кінця вечора Василь зізнався, що я досі йому подобаюся, а потім запропонував зійтися і жити разом.
Я думала, що він жартує, адже ми з ним не бачилися багато років, але на наступний день ми з ним зустрілися, він повіз мене до себе, показав свої володіння і сказав, що пропонує мені стати тут господинею.
Це рішення було для мене важким, але я відчуваю, що така пропозиція буває раз в житті, і не кожному. Мені, можна сказати, пощастило, тому втрачати таку можливість, я думаю – не варто.
Я погодилася залишитися вдома і переїхати до Василя. Найближчим часом ми плануємо розписатися, бо Василь має дуже серйозні наміри щодо мене.
Здавалося б, я мала би бути щасливою, але ні. Моя молодша донька злиться на мене за те, що я їй квартиру не купила, і не куплю, якщо вдома залишуся.
Я їй сказала, що будинок в селі буде її, а зараз вона може переїжджати туди, облаштовуватися і жити. Записати зараз все на неї я теж не можу, бо не відомо як мені піде, а донька дім точно продасть, я в цьому впевнена.
Молодша донька так на мене образилася, що навіть знати мене не хоче. Мені ця вся ситуація дуже неприємна, але я і справді не знаю, що мені робити, щоб помиритися з нею.
Чому мої діти не радіють за мене, а лише чекають того, щоб я їм щось дала?
А як би ви розпорядилися майном на моєму місці? Хіба я не маю права на щастя?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
