Так погано у мене на душі ще ніколи не було, бо хіба ж я думала, що маючи трьох дітей, я і на Різдво, і на Новий рік буду сама?
Мені 60 років, я приїхала на місяць з Італії, де працюю вже 15 років. Заробітчанство – це нелегкий хліб, але я поїхала не заради себе, а заради дітей своїх, щоб хоч вони жили краще, ніж ми з чоловіком.
Я вийшла заміж рано, в 19 років, а в 20 вже народила свою першу доньку. Чоловік мій був старшим за мене всього на 2 роки.
Звичайно, що свого у нас нічого не було, але тоді всі в такому віці одружувалися, і тому жили або біля чиїхось батьків, або в якійсь спадковій хаті від бабусі чи дідуся.
Ми з чоловіком стали жити біля моїх батьків, хата у мене була невелика і стара, але у нас не було грошей, щоб не те, що її розбудувати, а навіть ремонт зробити ми не могли.
Там у нас народилося троє дітей. Виручала господарка, город, і мама, яка практично мені дітей і виростила.
В 45 років я стала вдовою, чоловіка раптово не стало. Діти мої вже були доволі дорослими, хоч це добре.
І тоді моя мама мені порадила, їхати в Італію на заробітки. Кілька жінок з нашого села на той час вже поїхали, стали висилати додому гроші, і ми бачили, як змінився рівень життя їхніх сімей після цього.
Я теж зрозуміла, що нічого не втрачу, якщо спробую, тому попросила сусідку, коли вона приїхала додому, щоб вона і мені допомогла виїхати.
Сусідка все мені розповіла, позичила грошей на дорогу, і в Італії мене на перший час прихистила, поки я роботу шукала.
Так почалося моє заробітчанське життя. Я їхала з однією метою – відбудувати свою хату, там лишити когось з дітей, а двом іншим купити по квартирі.
За 5 років я відбудувала свій будинок. Як не дивно, але першим вирішив одружуватися мій середній син. То ж він з невісткою прийшли до нас до хати жити.
Потім я старшій доньці однокімнатну квартиру купила, якраз встигла до її весілля, так що молодята відразу стали жити окремо, в своєму гніздечку.
Молодша донька щось довго не могла знайти собі пару, але 4 роки тому таки вийшла заміж. То там ми із сватами скинулися наполовину і купили дітям вже двокімнатну квартиру.
Я вважаю, що з своїм завданням я справилася, і що після цього я заслужила в своїх дітей, щоб не бути на Різдво одній. Та виявилося, що не заслужила.
Мами моєї вже немає на цьому світі, а невістка за роки вже так розгаздувалася, що вважає мій будинок своїм.
Я приїхала додому всередині грудня. Невістка мені відразу виділила найменшу кімнату, яка мені більше комірчину нагадує.
Син постійно на роботі, а невістка за цілий день і слова мені може не сказати, не запропонує щось поїсти. А коли я йду на кухню, то вона ще злиться, що я їй все розкидаю і на місце не ставлю. А я звідки знаю, де у неї яке місце?
На Святвечір я сподівалася, що ми вдома накриємо стіл, і що на вечерю до нас прийдуть доньки з зятями, але невістка закомандувала їхати до неї в село, до її батьків. І син її послухав, вони зібрали дітей і поїхали, а мене в таке велике свято одну залишили.
Доньки мої навіть мене не спитали, що я планую на Різдво робити, до себе теж не покликали, бо у них, як вони самі сказали, свої справи є.
Ось так я заслужила у своїх дітей. На Новий рік, бачу, у них теж свої плани, в які я не входжу, тому знову сидітиму вдома одна.
Я просто не впізнаю своїх дітей. Я ж заради них поїхала, а виявилася зараз нікому з них непотрібною.
Не розумію, чому так сталося? Боюся навіть уявити, яка старість мене чекає.
Cпеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
