Я була однією з тих, хто першим поїхав на заробітки в Італію. Страх перед невідомим був, але були також борги, жили ми тоді з чоловіком дуже бідно, ростили трьох дочок. Я не раз чоловікові говорила, щоб їхав кудись на заробітки, та він якось неохоче це сприймав, тоді вирішила я їхати.
Порадилася з своєю кумою, яка жила по-сусідству, запитала, чи пригляне вона за дівчатами, якщо що, і Леся мене запевнила, що підстрахує мене, все зробить, що буде в її силах. Вона одна підтримала мене, казала, що я все роблю правильно.
Чоловік коли дізнався про моє рішення, сказав – якщо вирішила – їдь, не буду ж я тебе тримати. Дочки теж з розумінням поставилися, адже розуміли, що я заради них їду на чужину.
Мої заробітки себе виправдали, бо двом дочкам я по квартирі в місті купила, і коли вони виходили заміж, то відразу йшли жити в своє власне житло. А молодша донька залишилася в селі, в нашій хаті. Їй я висилала кошти, а вони з зятем великий будинок будували. Старші доньки ображалися, що я молодшій даю найбільше, але я аргументувала це тим, що даю в розрахунку на двох, бо теж планую там жити, коли повернуся.
Молодша донька завжди мені телефонувала, внуків показувала, розповідала, як вони всі мене чекають, але показала своє справжнє відношення тоді, коли я приїхала у відпустку.
По перше, у нашому великому будинку мою кімнату донька обладнала на другому поверсі. Мені 64 роки, мені і зараз важко підніматися сходами, не те що ще через пару років, коли я повернуся. І це при тому, що кухня, ванна і туалет на першому поверсі. Коли ж я попросила переглянути планування і зробити мою кімнату на першому поверсі, донька сказала, що це неможливо, бо єдина кімната там обладнана під гостьову для прийому гостей.
До речі, про гості. Я вирішила зібрати кількох своїх подруг у себе вдома, похвалитися тим, як гарно господарюють син з донькою, а також скромно відзначити свій день народження, що минув. Та доньці це дуже не сподобалося, вона навіть не допомогла мені накрити стіл, а ввечері наголосила, що про таке треба наперед радитися з нею.
Я була дуже засмучена, знову пішла до своєї сусідки Лесі, вона мене пожаліла, але сказала золоту фразу – які б діти не були добрі, вони мають жити окремо. І я вирішила знову їхати в Італію, порахувала, що якщо я пропрацюю там ще років п’ять, то зможу і собі купити окрему квартиру.
Коли я збиралася назад, то попередила і зятя, і доньку, щоб на мої євро більше не розраховували, тепер нехай самі господарюють, а я собі на житло буду збирати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
