Марія сама запропонувала своїй доньці жити з нею, коли та вийшла заміж. Зять Іван із багатодітної родини, та ще й приїжджий, житла свого у нього, зрозуміло, не було.
– Я одна, квартира простора, – так міркувала Марія перед весіллям єдиної дочки, – живіть, і на своє збирайте. Потім візьмете квартиру в кредит, роз’їдемося.
Марії було 52 роки, вона працювала ще на повну силу і виглядала добре. Молодих вона тоді переконала. Спочатку і стосунки з зятем складалися непогано, Іван навіть мамою почав її називати. А потім до Марії приїхала її молодша рідна сестра.
– На харчування разом та комуналку навпіл? – допитувалася сестра Марію. – З якої це радості навпіл? Їх двоє, ти одна. Дочка вийшла заміж – святий обов’язок чоловіка забезпечувати її.
Марія спочатку відмахнулася, але сестра наполягала, щоразу повчала потім уже по телефону.
– Ти все життя доньці присвятила, годувала, напувала і одягала, забуваючи про себе. І що? Зараз вони збирають, а потім з’їдуть і жодної подяки. Будеш у старості на одну пенсію жити. Навпаки, тобі треба збирати. І про себе подумати. Навіщо збирати? Купиш квартиру, хоч і в іпотеку, потім здаватимеш. Ось тобі й самостійність на старість років. Не треба буде зятю в очі заглядати. Та й так… за кордон з’їздити на моря. Що ми з тобою бачили, сестричко?
Марія задумалася: виросли вони з сестрою у дитбудинку, квартиру дала держава, потім із чоловіком продали її і купили побільше, потім чоловіка не стало, дочку піднімала, вчила. І що? За 52 роки на екзотичних курортах не була. А чи до неї буде дочці та онукам на старості років?
І одного прекрасного дня Марія запитала дочку, мовляв, чому ми навпіл скидаємося? Вас двоє, а я одна? Дочка здивувалася, з чоловіком порадилася і почали скидатися на харчування та комуналку із розрахунку на трьох. Але на цьому Марія не зупинилася, далі вона захотіла, щоб молоді їй платили за оренду кімнати.
Дочка з зятем почали віддавати мамі, як за оренду. Через кілька років Марія стала господаркою другої квартири, яку негайно здала, щоб мати чим сплачувати іпотеку.
А оскільки з доньки та її чоловіка вона брати гроші за кімнату не перестала, то невдовзі здійснила і другу мрію: відпочинок на морі. Та ще й сестру свою молодшу на курорт за свій рахунок звозила. А коли повернулася, дорікнула зятю і доньці, що от вона зуміла грошей відкласти, а їм ніяк не вдається.
Наступного дня молоді з’їхали на знімне житло, а ще за два роки взяли квартиру в кредит. А донька народилася за вісім років після весілля. З Марією родина спілкується дуже рідко та без особливого тепла.
– Фактично її перший внесок за квартиру було нами сплачено, – каже донька, – і нас же ще нахлібниками виставила! Я довго мовчала, і чоловік мовчав. Рідній мамі платили за кімнату та додаткові послуги стільки, скільки майже за знімну двійку. І ми ще жити не вміємо?
– Платили і що? І на оренді жили б так само платили, – мені ще кілька років банку платити, а допомоги від дочки ніякої.
Становище зараз у Марії – не найкраще. У 60 років із роботи її попросили. Пенсія маленька, а гроші від здачі одиначки йдуть на неї ж. Ледве вистачає.
– Дочка? – обурюється Ірина, — приїжджає. Раз на місяць, як обов’язок відбуває. Їй, бачиш ніколи. У неї дитина, підробіток. Отак і знала, що залишусь на старості років зі своїми проблемами одна. Правильно ти мені, сестро, казала…
– Допомагали б, – каже донька, – напружилися б з останніх сил, і допомагали б. Але мама сама перевела наші стосунки в комерційні. Ми власній мамі за кімнату платили втридорога. Отже, вона сама обрала «приварок» до пенсії, замість родинних стосунків на схилі років.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
