Додому я їхала з важкою душею. Позаду 20 років заробітків.
Не скажу, що це був найгірший час в моєму житті. То спочатку було дуже важко, а потім я втягнулася, і мені навіть сподобалося.
Остання моя робота – то взагалі супер було. Я доглядала одну італійку, Марію. Їй було 87 років, але вона була настільки активною, що ми з нею і в горах були, і на морі відпочивали, і по магазинах ходили.
Можна сказати, що була її компаньйонкою. Я з Марією нарешті світ побачила, і життя навчилася смакувати.
Та нещодавно її не стало, і я вирішила, що досить з мене заробітків, і треба вже додому їхати.
За ці роки я і трьох своїх дітей житлом забезпечила (купила всім квартири), і собі будинок до ладу привела, щоб від них не залежати і ні до кого з них не проситися.
Але коли я приїхала додому, на мене чекав не дуже приємний сюрприз – мої діти зовсім не зраділи тому, що я повернулася. Бо у них ще було багато планів, які потребували грошей.
Вони звикли, що я їм не відмовляю, а тут вони зрозуміли, що надходжень більше не буде, і це їх неабияк засмутило.
Я привезла з собою 25 тисяч євро, та відразу сказала, що ці гроші я нікому давати не збираюся, я собі їх збережу, мало що, якщо захворію, чи на ремонт треба буде. І щоб в дітей не просити, у мене мають бути свої гроші.
Та вони наввипередки стали мене просити, щоб я їм гроші дала – то на одне, то на інше. Запевняють, що коли мені треба буде, то вони в біді мене не залишать, і обов’язково допоможуть.
Я дала їм по 100 євро, і наголосила, що на цьому все, і свого рішення змінювати я не збираюся.
Діти на мене образилися, навіть жадібною назвали. Та я вважаю, що все правильно роблю.
Прикро лише, що діти так нічого і не оцінили.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
