fbpx
Життєві історії
Я привела додому зятя знайомити з мамою. Вона дуже готувалася, прибирала, готувала, бабуся напекла пирогів та печива. Павло прийшов з квітами, ми гарно посиділи, поїли і якраз пили чай. А потім зайшла мова про батьків Павла, і посмішка мамина враз зникла. Вона запитала його адресу, а потім встала і пішла в свою кімнату. В той вечір вона більше не виходила, а коли Павло пішов додому, мама сказала, що має до мене серйозну розмову

З Павлом ми зустрічалися пів року, щиро покохали одне одного. Я зрозуміла, що це саме та людина, з якою я хочу прожити своє життя: він надійний, добрий, турботливий.

Одного разу, коли він йшов до мене побачення, за останні гроші купив мені квіти і цукерки, а потім йшов додому вночі у мороз через все місто, бо не було навіть ні копійки в кишені. Він дуже чуйна та добра людина.

Коли Павло покликав мене заміж, я дуже зраділа.

Я живу з мамою та бабусею. Тому я відразу поділилася з ними радісною новиною і в неділю вже привела Павла знайомити з найріднішими людьми.

Мама накрила гарний стіл, бабуся напекла пирогів та печива. Ми так добре посиділи, попили чаю. Довго сміялися та жартували. Здавалося, що у нас ідеальна сім’я. А потім Павло став розповідати про свою сім’ю і посмішка у моєї мами зникла.

Мама стала розпитувати, як звати його батьків, де вони працюють, а в кінці запитала адресу. Коли почула, відразу встала з-за столу і пішла в свою кімнату. Більше мама не виходила, навіть не попрощалася з Павлом. А коли він пішов додому, то сказала, що більше бачити його не хоче. І, якщо я її люблю і поважаю, щоб навіть не думала виходити за нього заміж.

Мама Павла, коли побачила мене, сказала, що я не пара його синові, і наш шлюб вона ніколи з чоловіком не благословить.

Вже пізніше ми дізналися, що моя мама декілька років зустрічалася з батьком Павла, справа йшла до весілля, але в останню мить наречений відмовився і одружився з найкращою подругою моєї мами.

Відтоді минуло багато років, але неприязнь між ними залишалася. Наші батьки сказали, що на весілля до нас не прийдуть і шлюб наш вони не признають ніколи.

Ми щиро кохали одне одного з Павлом, тому просто розписалися в РАЦСі. Весілля не робили, бо соромно було святкувати без батьків. Що це за весілля таке? Що люди про нас скажуть?

Вже рік минув, як ми з чоловіком живемо у шлюбі, а наші матері так і не розмовляють між собою. Найгірше те, що з нами вони теж родинних зв’язків мати не хочуть.

Прикро від того. Вони дорослі люди. Невже не розуміють нічого? Те що вони були нещасливими, не значить, що потрібно робити такими нас?

Як помирити найрідніших людей? Скоро у нас буде дитина, але своїх бабусь і дідуся вона не побачить.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook