Я виріс в сім’ї, де в домі завжди були чистота і порядок. Моя мама якось невидимо для нас, чоловіків, дбала про порядок в домі. Тому коли я одружився, думав, що моя дружина, як і моя мама, буде доброю господинею. Але Леся, схоже, ніколи про чистоту в домі не чула. Принаймі, відколи ми одружені, у нас вдома бардак і я вже цього більше не витримую.
Не можу так більше жити! Додому повертатися не хочеться. Приходиш в квартиру, а тут – ніде стати. Все завалено речами, все в іграшках, в пластиліні, в засохлій каші… Посуд брудний завжди в мийці, та скільки ж можна! У холодильнику сморід, в кімнаті бардак!
Якось я не витримав і сказав дружині, що поїду до мами, поживу поки у неї. А ти подумай, кажу, якщо не будеш якось змінюватися – розлучимося, тому що так тривати не може!
У нас дитина, якій скоро буде два роки. Я працюю, Леся сидить в декреті. Чесно кажучи, господиня вона і правда недолуга. Де що зніме, там і кине, привчити класти речі на місце, її ніяк не можу.
Поки ми жили удвох, обоє працювали, вдома з’являлися тільки пізно ввечері – підтримувати порядок було нескладно. Робили це разом – прибирали на вихідних. Ну і відносини тоді, на самому початку, були кращі, чого вже там. Грошей було більше, могли багато чого собі дозволити, почуття були свіжі…
Але тепер все змінилося. Речей в орендованій однокімнатній квартирі стало багато, шаф не вистачає. Коляски, ліжечка, велосипед, купа непрасованої білизни. Дитина розкидає іграшки, перевертає полки, вимагає уваги.
Мити посуд і відчищати сантехніку Лесі рішуче ніколи. Вона вважає, що я допомагати тепер не хочу і рахує, що це несправедливо. А те, що я цілий день на непростій роботі, встаю рано, лягаю пізно, їду в транспорті з пересадками – до уваги не береться. Невже мені ще, прийшовши додому, хапатися за ганчірки і вставати до мийки?
Дружина цілий день вдома, на ній тільки одна дитина, і у нас тут не триповерховий особняк з зимовим садом, щоб не впоратися з прибиранням і наймати прислугу. Та й не олігархи ми далеко. «У бідних слуг не буває».
Про те, що мені не подобається безлад в квартирі, Леся знала – ця розмова виникає у нас не вперше. Я вже як тільки не намагався донести до дружини, що мені це неприємно і я розчарований. І говорив, і просив і сам прибирав. Кілька днів після цього Леся начебто намагається щось змінити, але вже через тиждень все скочується в звичний бардак.
Знову гори білизни на всіх поверхнях, іграшки на підлозі, крихти на дивані, солодкі липкі плями на підлозі в кухні красуються вже тиждень. І ось, зараз моєму терпінню прийшов кінець – ось уже третій день я ночую у матері.
– Туди тобі і дорога! Бач, командир знайшовся. Потрібен порядок – сам і прибирай, – сказала дружина.
Я думав, що пішовши до матері, я провчу дружину. Але вона мінятися не хоче, впевнена, що я дитину не кину. І вона, в принципі, права.
Але я її не розумію – ти жінка, господиня! Втратити хорошого чоловіка через безлад в квартирі – це неприпустима помилка. У нас дитина, врешті-решт! То чому б дружині не почати змінюватися? Хіба це нормально так запустити квартиру, щоб з неї втік чоловік?
Фото ілюстративне – dreamstime.
