Цікава гостя.
Приходжу додому з роботи. Замкнено зсередини. Стукаю. Мені жінка відкриває. У моєму фартусі. Я обімліла. Мало того, вона мене в будинок запросила і повідомила, що мій чоловік скоро прийде і все мені пояснить. За матеріалами
Заходжу на кухню, питаю у неї – хто вона така і що вони тут роблять. Вона знову мені про чоловіка, що він сам все пояснить.
Що я могла подумати? Вона не родичка – всіх його родичів я знаю. Не колишня дружина – у нас в обох перший шлюб. Подруга? Знайома? Сказала б, не стала інтригу нагнітати. Коханка? Ну звичайно! Привів її в наш будинок. Зараз прийде, скаже мені щоб я речі збирала. Логічно? Логічно.
Я сказала їй, щоб вона забиралася від мене. Дала 10 хвилин, щоб духу її у нас вдома не було. Вона сказала, що я пошкодую і що мій чоловік мені цього не пробачить. Ну точно – коханка. Останні сумніви розтанули.
Йти вона відмовилася. У нас квартира на мене оформлена, хоч і куплена в шлюбі. Чоловік – співвласник, але про це ніде не написано. Я поліцію викликала.
Поліція приїхала одночасно з чоловіком. Він почав заспокоювати правоохоронців. Розповів їм, що дав ключ від квартири своїй родичці, а мене не попередив. Мені погрозили пальцем і налякали штрафом за помилковий виклик.
Варто було поліцейським піти, як ця дама почала скаржитися моєму чоловікові на мою неврівноваженість. Так йому і сказала, що мене лікувати треба.
– Хто це і що вона тут робить? – я ледве стримувалася, щоб не кричати.
– Це – Марія. І у неї зараз важкий час. Поки вона поживе у нас, – зволив пояснити чоловік.
– Хто вона така? – почала кричати я.
– Заспокойся. Вона – дружина Антона, пам’ятаєш, я тобі розповідав – ми з ним служили разом. Його не стало, а його мати вигнала Марію з дому. Їй нікуди йти. Вона не працює – в декреті, пенсію ще не призначили. Квартира не Антона була, а його матері. Так що поки вона поживе тут. Я винен Антону. Мила, це не обговорюється.
Мій чоловік говорив, а на обличчі цієї жінки розквітала посмішка. Так вона ні на гріш не була схожа на невтішну вдову, яку вигнали з дітьми з дому! Ні слова не повірила.
– Михайле, ти рагу будеш? Я там зварила … – кокетливо поплескала оченятами ця вдовиця.
Тут я знову зірвалася. Я відібрала у неї свій ополоник, пішла на кухню і вилила її рагу в унітаз. Будуть тут всякі розпоряджатися. Нічого дивного, що її з дому виперли, нахабну таку.
– Ти хвора, чим я дітей годувати буду? – заверещала вона.
– Не кричи, ти в гостях. Не подивлюся на дітей, вилетиш звідси як миленька. Зрозуміла?
Чоловік запропонував не сваритися. Я відмовилася. Мені в квартирі ця дама не потрібна.
– Це і моя квартира теж, не забувай.
– Може, їй дійсно допомога потрібна? – припустила Оля, моя найкраща подруга, майже сестра.
– Ні. – похитала я головою. – Ті, кому допомога потрібна, так себе не ведуть. Вони просять. А ця стоїть, як господиня. Щось тут не чисто. Та й на жінку, яка втратила чоловіка, вона не схожа. От уяви ти овдовіла …тебе виперли з дітьми на вулицю. Але тебе прихистив армійський друг твого чоловіка. І ти стоїш йому посміхаєшся, а його дружина для тебе – порожнє місце. Та не буває так!
– Може, вона сама по собі така – всім посміхається.
– Ні. Є тут підступ, і я його знайду. Тягни ноут! – скомандувала я.
Я понишпорила всіх друзів чоловіка і знайшла трьох Антонів. Одному – 46 років, він не міг служити з моїм чоловіком. Другий – син наших приятелів. А ось третій – він самий, і в “сімейному стані” красується ім’я Марія.
– Ось він. Був в мережі місяць тому, – тицьнула я пальцем в екран.
Ми почали шукати його родичів – знайшли якусь Тетяну. Судячи з усього, сестру цього Антона. І я їй написала. Висловила співчуття з приводу Антона і запитала, за що була вигнана його вдова.
Дівчина була оффлайн і ми стали терпляче чекати відповіді за парою чарочок чаю.
Тетяна відповіла десь через годину. Вона подумала, що я – шахрайка. Написала, що її брат живий, і попросила її не турбувати. Я знову їй написала, все пояснивши. Відповідь була така – купа смайлів і порада: гнати Марію подалі.
Якщо коротко, то Марія – марнотрат. І Антон, виїхавши в тривале відрядження, залишив гроші на дружину і дітей своїй матері. А Марія спробувала випросити гроші собі на щось там. Їй було відмовлено. Тоді вона здала свою квартиру на 5 місяців до повернення чоловіка, отримала всю суму відразу і стала думати, куди ж приткнутися з дітьми. Але так, щоб безкоштовно.
Тоді вона пригадала розповіді Антона про мого чоловіка, за яким значився боржок. І написала йому, придумавши цю історію.
Ми попросили у Тетяни номер телефону її брата і відразу зібралися до мене додому, виселяти уявну вдовицю.
Бачили б ви обличчя мого чоловіка, коли я дала йому телефон і він почув голос свого товариша. Живого і здорового.
За Марією приїхала її свекруха.
На чоловіка я образилася, серйозно. Не порадившись, він привів в наш дім невідому жіночку.
З Тетяною ми продовжили листування, навіть зустрітися домовилися. Наостанок вона написала, що не пощастило її братові з дружиною. І знаєте, я з нею згодна.
Чоловік поклявся, що більше такого не повториться. І ніхто не переступить порога нашої квартири без мого відома.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.