Мені 30 років, у шлюбі я шостий рік, у нас з чоловіком дитина-дошкільнятко. Живемо ми з самого початку в квартирі, що належить свекрусі. Квартиру цю свекруха зі свекром свого часу купили «синові на старт», але оформлена вона залишилася на матір.
– Робіть тут що хочете, живіть, ремонтуйте – це все ваше! – постійно підкреслює свекруха.
При цьому переоформляти житло на сина, тобто мого чоловіка, не планує, і комплект ключів від квартири тримає у себе – просто про всяк випадок. Віку цей момент з ключами дуже напружує, але чоловік не бачить в цьому нічого особливого. А я бачу, бо свекруха приходить до нас, і поводить себе як повноправна господиня в квартирі.
Ось як взагалі донести свекрусі, що вона мені – ніхто? Абсолютно стороння, чужа людина? Ні, так-то вона непогана, але безпардонна якась, чи що. Може запросто заглянути в будь-яку шафу, в ящик, в каструлю, в гості прийти без дзвінка… Говорили вже багато раз, у неї одна реакція – а що такого, ми ж свої! Ну які свої-то, з чого раптом?
Я скільки разів просила чоловіка забрати в мами ключі, а він не хоче.
– Деякі он і сусідам «на всякий випадок» ключі віддають, – дивується він. – Хіба мало що! Поїдемо, загубимо чи забудемо ключі – запасний комплект повинен у когось бути…
Все б нічого, але ключами батьки активно користуються – причому, в той момент, коли нікого немає вдома. Прийшовши додому з роботи, я можу виявити на кухонному столі банки з огірками і квашеною капустою, кабачки або мішок яблук з дачі.
– Так це ми з батьком повз їхали, завезли! – пояснює потім свекруха. – І порожні банки забрали заодно, на лоджії у вас, вам же вони не потрібні, правда? А молоко у тебе чому не в холодильнику стояло? Я прибрала… До речі, там на нижній полиці в червоній каструльці у тебе що, суп? Дивно пахне, він не зіпсувався? Дитині його точно не давайте!
Мені ця її простота вже дуже набридла, хоча, начебто, треба бути вдячною: свекри привезли гостинці з дачі. Але замість подяки я відчуваю лише роздратування.
Вона ж в усі каструльки ніс сунула! І в усі ящики напевно… Навіть на лоджії все пронишпорила, в шафу залізла, банки знайшла… Банки не шкода, але сам факт!
– Ну і що там такого у нас в ящиках? – дивується чоловік. – Те ж, що і у всіх. Ну заглянула, і що тут такого?
Але я так більше не можу, відчуваю себе не в своїй тарілці, знаючи, що поки я гуляю з дитиною, в моїй квартирі, цілком ймовірно, господарює свекруха.
Любить свекруха також і телефонні розмови ні про що.
Подруга мені порадила поговорити з свекрухою і розставити межі дозволеного. Якось показати мамі чоловіка, що її забагато в нашому житті. Можна, наприклад, коли вона телефонує не завжди брати від неї слухавку.
Пробувала я. Вона батькам моїм почала дзвонити – щось трапилося, мовляв, напевно, чому я слухавку не беру. Батьки на дачі за сотні кілометрів… Хвилюватися почали на рівному місці. Ну ось навіщо так робити?
Чоловік мене переконує, що мені треба бути простішою. Мовляв, свекруха молодець, старається для нас, душу вкладає. Квартиру допомогли купити, продукти тягають, піклуються – це ж чудово! З нею не треба вибудовувати межі, а навпаки, робити кроки назустріч, ставитися до свекрухи, як до мами, і все налагодиться.
Але я вважаю, що її в нашому житті забагато. Нехай спілкується з сином по телефону, і вистачить з неї. Допомогла з квартирою – спасибі, але це була її ініціатива. Не хотіла – могла б і не допомагати, її ніхто не просив. А я з нею тісно спілкуватися не зобов’язана.
Фото ілюстративне – e-turchaninov.
