Я була єдиною донькою в сім’ї, тому, зрозуміло, що батьки берегли мене як найкоштовніший скарб. Я добре вчилася в школі, тому без проблем поступила в університет. Вчилася я в обласному центрі, а жили ми в невеликому містечку, за 80 кілометрів. Тому батьки зняли мені квартиру неподалік від центрального корпусу університету.
Але, відразу на першому курсі я познайомилася з Станіславом, хлопець був на два курси старший за мене. Спілкуватися ми почали не відразу, все якось склалося само собою. Ми проводили разом час і непомітно для себе зрозуміла, що закохалася. Це була моя перша любов.
Потім наші відносини перейшли в більш серйозні. Ми правда приховували це до пори до часу, але все таємне стає явним. В кінці першого курсу, я зрозуміла, що чекаю дитину.
Зі сльозами прийшла додому і все розповіла матері. Я була впевнена, що мама зрозуміє мене і підтримає. Але мама була настільки розчарована і засмучена моїм вчинком, що в той же вечір виставила мене з дому. Хоча сама мене народила в 17 років. Мені на той час вже було 17 з половиною.
Десь з тиждень я пожила у Станіслава, його батьки ніби як не проти були. А пізніше дізналися про дитину і почалося. Мама Станіслава налаштовувала його проти мене, говорила навіщо йому дитина якщо він сам ще дитина. Він піддався на мамині вмовляння і сказав мені, що йому рано ставати батьком і ми розлучаємося.
Я не знала куди мені йти, мати вигнала, батько у від’їзді (він часто їздив за кордон), тому нічого не знав. Вирішила я піти до бабусі, це мати мого батька. В цей же вечір я все їй розповіла.
Вона мені сказала: – Ні чого дитинко, виростимо, виховаємо. Он поглянь, скільки сімей не можуть мати дітей. А тобі, Бог дитя послав. Я розумію, що ти сама ще дитина, але це таке щастя.
Коли батько повернувся з відрядження, мама йому все розповіла, він прийшов до бабусі і сказав мені, що не схвалює мого вчинку. Але, що зроблено, то зроблено. Батьки відвернулися від мене і повністю припинили своє спілкування зі мною.
Я народила чудового хлопчика, бабуся, як могла, мені допомагала. Велике спасибі їй за допомогу і підтримку, а ось батьки навіть на внука не прийшли подивитися.
Університет я закінчила – бабуся сиділа з дитиною, а я ходила на пари. Я отримала освіту і зараз вже працюю. Син уже ходить в садок, все начебто стає на свої місця, життя налагоджується. Тільки от прикро за вчинки найрідніших людей: моїх батьків, які відмовилися від мене, і батька мого синочка, який теж відмовився від нього. Бог нам усім суддя.
Фото ілюстративне – goodfon.
