Зізнатися чесно, я до кінця не була впевнена, чи виходити мені заміж за Тараса. Познайомилися ми на роботі, взимку разом працювали на гірськолижному курорті в Карпатах. Тарас був на 7 років старшим за мене, коли ми познайомилися, мені було 20 років, а йому 27.
Сезон закінчився і нам потрібно було їхати додому. Я жила в селі, неподалік від роботи, а Тарас родом з села, що знаходиться на околиці обласного центру. Він – єдиний син, його батьки мають величезний триповерховий будинок у 10 хвилинах їзди від міста.
Оскільки Тарас розумів, що зустрічатися нам буде важко, то в останній день на роботі він зробив мені пропозицію. Я погодилася, хоча мені тоді не виповнилося навіть 21 року. Пробувала радитися з мамою, вона сказала, щоб я думала сама, бо це найважливіше рішення, яке приймає жінка в своєму житті.
Перший неприємний досвід я отримала, коли приїхала до Тараса знайомитися з його батьками. Сказати, що мене зустріли холодно, це нічого не сказати. Мама зміряла мене пронизливим поглядом і лише засуджуюче подивилася на Тараса. В її погляді я прочитала: «Синку, кого ти собі вибрав? Невже не було кращих дівчат?».
А потім, за столом, майбутня свекруха ще кілька разів мене перепитувала, з якого я села, хоча я відразу сказала про це. Мовляв, така глушина, що вона і запам’ятати не може. Щоб зачепити мене ще більше, свекруха запитала, чи є у нас вдома вода і туалет, чи у нас всі зручності на вулиці. Я промовчала, хоча стриматися було дуже важко.
Насправді я родом з гарного мальовничого села. У нас вдома новий добротний будинок, з усіма зручностями. Правда, не такий величезний, як у них, але доволі пристойний. Але мама Тараса була впевнена, що я живу мало не в хижині.
Найдивніше, що в присутності своєї мами Тарас поводив себе зовсім по-іншому, перетворився на маленького хлопчика, для якого слово мами – закон.
Поїхала я додому дуже засмучена. Щось відразу мені підказувало, що життя у нас не складеться.
Заміж я таки вийшла за Тараса, але відмовилася і від весілля, і від шлюбу в церкві. Ми просто розписалися в РАЦСі. Весілля відмінили за кілька місяців до торжества, бо свекруха так розкомандувалася, що мені просто стало шкода своїх батьків. А з шлюбом в церкві я вирішила зачекати, хотіла перевірити наші відносини на міцність.
Я просила чоловіка, щоб ми їхали жити до мене додому. Будинок у мене дозволяє нам всім поміститися, але Тарас наполіг на тому, що жити ми будемо у нього, бо його батьки все життя будували цей будинок саме для того, щоб жити разом.
Піти жити до свекрухи, як я зараз розумію, було моєю найбільшою помилкою. Замість того, щоб дати нам окремий вхід і другий поверх, адже саме так все і було облаштовано, свекри сказали, що ми всі будемо жити разом на першому поверсі, а другий і третій будуть просто пустувати, бо так економніше.
Про економію світла, газу і тепла я взагалі мовчу. У них на цьому якийсь пунктик виробився. А не витримала я тоді, коли свекор почав показувати мені документи, що скільки коштує в його домі. Тряс переді мною паперами так, ніби я маю віддати йому якусь частину витрачених грошей.
Я взагалі не розумію, до чого цей цирк. Адже я і вчуся, і працюю, на подачки від них не чекаю. На кожні придирки від свекрів залишатися спокійною мені ставало все важче. Тому в один прекрасний день я вирішила поговорити з своїм чоловіком. Сказала, що якщо він не хоче жити у мене, то ми можемо йти жити на знімну квартиру.
Але Тарас мене не підтримав, так і сказав, що якщо мені треба, то щоб я сама і йшла. А йому не треба – у нього є величезний будинок, де особисто його все влаштовує.
І я пішла… Сама. Зараз вже вісім місяців я знімаю квартиру, а Тарас живе у своїх батьків, які вважають мене невдячною. Я хочу розлучення, але Тарас не хоче. І що мені робити? Розумію, що сама зіпсувала собі життя. Не треба нам було поспішати і узаконювати свої стосунки. Могли просто зустрічатися, тепер би я не мала цих проблем.
Якось на днях Тарас написав мені повідомлення, що любить мене і не хоче розлучення. Але хіба ти не хочеш бачити людину, яку ти любиш? А ми з ним не бачилися вже кілька місяців. Він просто уникає зустрічей чи навіть не шукає їх.
Як мені бути? Що робити в ситуації, яка склалася?
Фото ілюстративне – village.
