Ще до одруження Марина і Тарас домовилися, що укладуть шлюбний контракт, надто вже у них велика різниця у відношенні до грошей.
– Чоловік знову вирішив взяти кредит, а ми і так у боргах, – розповідає Марина. – А що я відповім? У нас шлюбний контракт, тільки ось ми поки що одружені.
Шлюб Марини та Тараса тріщить по всіх швах уже років зо два. Не скріплюють його ні двоє дітей, ні спільна іпотека. Головними проблемами є: брак грошей та небажання чоловіка брати на себе хоч щось із домашніх обов’язків.
– Я розумію, – каже Марина, – був час, коли Тарас працював дуже далеко від дому, а я сиділа в декретах то з однією дитиною, то з другою. Але зараз ми приблизно однаково витрачаємо на дорогу до роботи, а діти у школі навчаються. Але ж ні, чоловік з роботи приходить і на диван укладається, а я встаю до плити, потім до раковини, потім за уроки беруся з дітьми, потім щось треба випрати, попрасувати, приготувати дітям одяг на завтра. Це я називаю вільний час після роботи. Та ще й це рішення Тараса змінити роботу. Він, бач, втомився…
Дітям зараз 10 і 8 років. 6 років тому, коли Марина сиділа у другому декреті, вони взяли в кредит двокімнатну квартиру. Чоловік тоді клявся, що він гідно зароблятиме і платитиме кредит за квартиру, а ще кредит, який брали на ремонт, а ще кредит на машину.
– Мені не потрібні ці кредити, і машина не потрібна, і ремонт можна було робити потихеньку, моя мама нас могла прихистити у себе на певний час, – каже молода жінка, – це Тараса не влаштовувало жити з тещею, а до кредитів у нього особлива прихильність. 11 років тому, коли одружилися, я наполягла на шлюбному контракті саме через кредити чоловіка. Так, борги ми віддаємо зараз, але я знаю, що машина записана на нас обох, квартира на нас і дітях, а в новий кредит я вплутуватися не хочу. Ну чим його віддавати, якщо чоловік тепер отримує у півтора рази менше, ніж раніше.
– Ти тепер працюєш, – сказав Тарас Марині два роки тому, – а я втомився працювати більше. Зароблятимемо однаково. І на менші гроші якось вкладалися, коли я один працював.
Марину дуже ображали такі розмови, дружина вважає, що чоловік просто принципово не хоче турбуватися. Так, вона отримує стільки ж, а й діти на ній, і домашні справи. А Тарас тільки згадує ті часи, коли він був основним добувачем.
– Скільки можна згадувати та відпочивати? – каже Марина. – Я іноді думаю, що без чоловіка мені буде легше. Аліменти платитимуть на дітей, а роботи по дому стане без нього навіть менше. Тільки куди його виселити? Квартира спільна, за машину ще місяців шість віддавати кредит.
І тут Тарасу перепала спадщина від його дядька. Він був давно в розлученні з дружиною, а дітей у нього не було.
– Я подумала, – каже Марина, – що двійку ту чоловік продасть. Нехай вона далеко, нехай там житло дешевше і від продажу не купиш повноцінну квартиру тут. Але можна було б нашу іпотеку закрити, кредит погасити, відкласти щось.
– Я не хочу продавати, – затявся чоловік, – там природа шикарна, рибалка, там родичів у мене повно. Раз на рік їздитимемо туди у відпустку.
– Через три тижні на рік утримувати там двійку, платити комуналку? – дивується Марина. – Яке їздити у відпустку? Ми в боргах, як у шовку, комуналка там не дешева, одне опалення за рік обійдеться нам у кругленьку суму. Але чоловік ні в яку: моя спадщина, розпоряджуся, як захочу.
Марина була готова запропонувати чоловікові розлучення. Тим більше, що чоловікові тепер є куди виїхати.
– Все чекала чогось, не говорила, а нещодавно Тарас знову завів розмову про ту квартиру, мовляв там розруха, ремонту немає.
– Я розумію, що квартира себе не окупає, – заявив чоловік, – але я все придумав. Щоб можна було її вигідніше продати або хоча б здавати, треба в неї вкластися, проводку поміняти, кахель перекласти, косметичний ремонт доведеться робити повністю.
– На які гроші?
– Треба взяти кредит, – сказав чоловік.
Марина аж засміялася. Взяти кредит? Ще один? Чудова думка. Платити за спадкову квартиру чоловіка комуналку, гасити іпотеку, віддавати борг за машину (кредит, взятий на ремонт, погасили). Правильно, чого для щастя сім’ї не вистачає? Ще один кредит!
– Цікаво виходить, – вважає мама Марини. – Так, у вас є контракт. Але бюджет у вас спільний. Візьміть цей кредит, віддаватимете його разом, зять квартиру ремонтуватиме. Свою квартиру. А що потім буде? Потім він упорхне в квартирку зі свіженьким ремонтом, та ще й з тебе частку в вашій квартирі вимагатиме.
– Швидше за все, мама має рацію. Тарас теж відчуває, що наш шлюб розвалюється, запасний аеродром готує? Борги віддамо, ремонт зробимо і чао, дорога дружина? А воно мені потрібне? Вкладатись у його спадок? Адже він цілком може сказати, що передумав продавати квартиру, а здавати шкода, ремонт свіжий. Ділити бюджет? А що ділити? Ледве витягаємо. Я йому запропонувала днями, мовляв дари свою частку в цій квартирі нашим дітям, тоді обоє будемо вкладатися в ремонт твоєї квартири там.
Але чоловік відмовився.
– Ти тільки гроші рахуєш, а я думав, що ми сім’я, – засмутився він.
Але хіба я не права?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
