Зараз хочу тут написати одну непросту історію про свого сусіда, з яким живемо поряд вже багато років. Михайло одружився відразу після того, як прийшов з армії. Дружина гарна та молода, а згодом у них народився синочок.
Обоє вони були з небагатих сімей, починали своє сімейне життя, як то кажуть з нуля. Допомоги від батьків з обох сторін зовсім не мали, тому все доводилося робити самим. Починаючи з ложок, мисок, і закінчуючи усім чималим господарством.
Я працюю в місцевому магазині, і одного разу, коли була моя зміна працювати, Михайло із своїм сином зайшли до магазину. Хлопчик дивився на шоколадку, не відводячи від неї очей. Я хотіла дати йому одну, тільки руку простягнула, і говорю, що бери, мовляв, тато заплатить за неї. Син так по-особливому дивився допитливими очима то на тата, то на шоколадку. Видно було, що хоче, але може взяти, адже тато не дозволив.
Михайло взяв по списку все, що написала йому дружина, і ще я додала плату за шоколадку, сказала, що віддала хлопчику. Чоловік дуже швидко змінився в обличчі, і твердо сказав, що наступного разу я сама буду платити за ту шоколадку. Мене здивувало таке відношення до сина, адже солодощі люблять усі діти. Я ж думала про дитину, та шоколадка була маленька і зовсім недорога, я частенько її купувала до чаю.
Відтоді я стала помічати, що дійсно зайвої копійки Михайло не витратить ніколи. Хлопчик солодощі бачив лише тоді, коли його хтось ними пригощав. Дома я постійно дивувалася, не розуміла, як це можна дитині відмовляють в усьому, навіть в якійсь цукерці, але говорити щось своєму сусіду – лише суперечка. Михайло завжди і в усьому шукав де вигідно купити, але якщо щось продавав, то обов’язково по найдорожчій ціні, він ніколи дешевше нічого не віддасть.
Для мене це було дивним, адже в нашій сім’ї все було зовсім по-іншому. Смачненьке в першу чергу дівчаткам, у мене дві донечки, ніколи не було такого, щоб я шкодувала для них щось. Звісно, що великих статків, щоб усе купити я не мала, але якісь солодощі чи іграшки мої дітки бачили часто, адже дитинство прекрасне. З роками великих статків ми з чоловіком не нажили, на життя вистачає, то й добре.
В мого сусіда Михайла все навпаки. З роками вони нажили великі статки. Спочатку купили хороший новий автомобіль, потім ремонт дорогий зробили у квартирі, потім Михайло розпочав свою справу. При цьому, він жодного разу не брав кредитів, не позичав грошей у людей.
Михайло складав копійку до копієчки. Економив на дружині та синові, але багатів на очах. Все копійка до копієчки складав. Наразі вони, як і раніше, живуть дуже скромно, хоча бізнес дає немалий прибуток. Дружина мовчить, мабуть, звикла до скромного звичайного життя. Навіщо збирати гроші, коли їх не можна витрачати? Хоча ми живемо бідніше від них, але мені усіх їх шкода.
Фото ілюстративне.
