Я сама родом з маленького села, мої батьки все життя працювали з ранку до вечора важко. Як би там не говорили, що в селі жити легше, там все своє, але це не так, там, щоб хоч щось мати, потрібно за копійки важко працювати.
Тому, коли я приїхала навчатися в столицю, добре вже знала, що повертатися в село не хочу, хочу кращого життя, ніж у моїх батьків.
Я дуже добре розуміла, що приїжджій людині в столиці жити дуже непросто і, якщо ти хочеш щось мати, то маєш дуже добре працювати, а працювати мене батьки навчили ще з дитинства.
Після навчання я влаштувалася за спеціальністю – бухгалтером на хорошу фірму, але платили мені там, відповідно, зовсім небагато. Та я тому була дуже рада, адже у мене зовсім не було стажу роботи. Та я не сиділа склавши руки, я влаштувалася прибиральницею в супермаркет на нічне чергування на іншому краю міста, щоб не зустріти там своїх колег.
На роботі мені підвищили зарплату, а з прибиральниці я перейшла до старшої відділу теж з дуже гарним окладом, працюючи там вночі.
Я орендувала квартиру, мала дві роботи, добре заробляла, та розуміючи, що не маю часу на себе стала шукати собі іншу вакансію, щоб було трохи легше.
Десь через місяців два я влаштувалася фінансистом і дуже добре стала заробляти. Тепер у мене була одна робота, я могла працювати дистанційно, беручи роботу додому. У мене було багато вільного часу, я стала ходити в салони, купувати гарний дорогий одяг, ходити з друзями в кафе. Разом з тим, я стала відкладати гроші на своє майбутнє.
А потім зустріла Євгена. Він мешкав в столиці зі своєю мамою, у них була трикімнатна квартира, він теж заробляв непогано. Пів року ми зустрічалися, а потім Євген покликав мене заміж.
Я погодилася, адже щиро кохала і вважала, що він найкраща пара для мене. Мама чоловіка покликала нас жити до себе, але я відмовилася, адже хотілося бути господинею у себе вдома, я не могла б жити комфортно в чужому домі. Та й думала, що Євген швидше намагатиметься назбирати гроші на своє власне житло.
Та згодом я побачила, що стараюся лише я одна. Згодом у чоловіка почалися проблеми на роботі, їм зменшили зарплату. Я стала просити чоловіка, щоб він шукав собі іншу роботу, сама йому шукала вакансії, та його влаштовувало таке життя і він нічого не хотів змінювати. Коли його мама дізналася про це, то сказала, що немає чого чоловіка на іншу роботу відправляти, ми можемо жити з нею і нам буде легше. Та жити в чужому домі я не хотіла, тому стала шукати другу роботу собі.
Гроші по трішки відкладала, і ми таки взяли квартиру свою в кредит. А потім я дізналася, що чекаю дитину. Одну роботу я залишила і грошей знову стало менше. Чоловіка теж з роботи звільнили, але він шукав іншу дуже повільно. Його мама знову стала кликати нас до себе, пояснювала, що свою квартиру ми зможемо здати в оренду, з того й платитимемо кредит, поки житимемо з нею. Але хіба це вихід? Чому дорослий чоловік не хоче знайти хорошу роботу, щоб в його сім’ї був власний дах над головою.
Зараз я навчилася пекти торти, вмію шити і беру роботу додому. Мої мама з татом сказали, що платитимуть кредит за мене, поки я сидітиму в декреті. То чи потрібен мені такий чоловік?
Тепер я розумію, що коли я була сама, у мене завжди були гроші, а як вийшла заміж – завжди їх не вистачає. Я сказала чоловікові, що він вже 2 місяці вдома сидить і годувати ще його я не буду.
Чоловік образився, зібрав речі і пішов до мами. Але я впораюся і сама, адже добре засвоїла, що нам, приїжджим, щоб добре жити в столиці, потрібно гарно працювати.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.