В кінці 90-х мені вдалося поїхати до Сполучених Штатів, це було для мене великим щастям та надією на щасливе майбутнє.
Я тоді навчався в інституті і на літніх канікулах, після третього курсу наша група поїхала туди для покращення рівня спілкування англійською і я скористався такою нагодою.
Так сталося, що я повертатися додому не хотів, а залишився там.
Те, як я завжди собі уявляв життя в США, у мене відразу розвіялось.
Ні, рівень життя мене вражав, але потрібно було працювати і працювати дуже багато.
Які спеціальності я тільки не спробував, звісно, що вони були примітивні і плата була мала, але на більше я, зрозуміло, претендувати не міг.
Я і посуд мив, і на будівництві працював, і автомобілі ремонтував.
Та й жити доводилось де прийдеться мені.
Але час минав, не дарма кажуть, що це країна можливостей. Після того як я отримав громадянство, я започаткував невеликий будівельний бізнес, навіть не вірилося самому, що мені це вдалося.
Справи мої згодом почали рухатись вгору.
Вже в 30 років у мене була досить успішна будівельна компанія і власне житло, я сам не міг до кінця повірити, що вдасться це зробити.
Я згодом одружився на дівчині, як потім виявилося, її прадід і прабабуся були теж з України.
В нас з Оксаною згодом з’явилося троє дітей, зараз старшому 10 років, а двом дівчаткам-близнючкам по 7 років.
Але три роки тому, ми вирішили поїхати в гості на Батьківщину. Не знаю, чому, але повертатися ми не захотіли в США.
Ми оселилися в невеликому селищі, де природа настільки прекрасна, що милуватися нею хочеться завжди. Взяли в оренду багато землі і стали фермерами.
Мій бізнес в США і зараз продовжує працювати, але залишати Батьківщину ні я, ні моя дружина, ні мої діти не хочемо зовсім.
Діти мої ходять до місцевої школи, в них багато друзів, мову я вчив їх ще змалечку, тому у спілкуванні проблем не виникло зовсім.
І як би там не було, а кращої країни, ніж моя рідна Україна, я не знаю. Скільки б грошей за душею не було, а я хочу жити лише тут.
Я багато допомагаю захисникам, усі гроші, які мені приносить бізнес у США я віддаю їм, нещодавно купив автомобіль для своїх друзів захисників.
Люди косо дивляться на мене, мовляв всі їдуть за кордон, шукаючи кращої долі, а я з сім’єю залишаюся в Україні, хоча тут зараз важко усім.
Та я хочу бути на рідній землі і вірю в нашу якнайшвидшу перемогу, що наша країна процвітатиме скоро і в ній буде гарне життя.
Хіба я роблю щось неправильно для своєї сім’ї?
Фото ілюстративне.