Ми з моїм чоловіком приїхали додому в кінці грудня. Патриціо дуже любить їздити в Україну, йому подобаються і наші люди, і наша культура.
Єдине, що його вражає, це те, як ми накриваємо святкові столи в три шари.
У них в Італії святкування проходять значно скромніше, я сама в цьому переконалася, бо живу тут вже 17 років.
Поїхала я на заробітки, але життя моє повернуло в Італії в іншу сторону.
Я потрапила в Італію в 37 років, і майже відразу вийшла там заміж, хоча цього я не планувала.
На той час я була розлучена, і в мене була 16-річна донька, яка залишилася з моєю мамою вдома.
Зараз мені 54 роки, з Патриціо у нас спільних дітей немає, але мою дочку і моїх внуків він привіз до себе. Він сам так захотів.
П’ять років тому дочка мені зателефонувала і в розпачі розповіла, що вона дитину чекає, а наречений відмовився одружуватися з нею.
Я заспокоїла доньку, сказала, щоб вона не хвилювалася, і що разом ми щось придумаємо.
Я не знала, як про це розповісти своєму чоловікові, але коли наважилася, то Патриціо відразу сказав, нехай дочка приїжджає в Італію, вона тут народить, а далі буде видно.
Ми так і зробили, дочка приїхала до нас. А коли вона була вже на 8-му місяці, то її наречений щось обдумав собі, і приїхав до нас в Італію, зробив їй пропозицію.
Дочка його пробачила, вони з дитиною повернулися в Україну, я купила їм квартиру, і вони стали там жити.
Через рік дочка народила ще одну дитину.
Коли в Україні почалася війна, зять добровольцем пішов воювати.
А мій чоловік відразу сказав, щоб дочка з внуками їхала до нас.
Більше того, Патриціо сам особисто поїхав за ними в Україну і привіз їх в Італію.
Тепер дочка з внуками живе з нами. Мій чоловік дуже добре до них ставиться.
Патриціо – далеко не бідна людина, він непогано заробляє. І, треба сказати, він не жадібний.
Коли він на власні очі побачив, що твориться у нас в Україні, і як героїчно українці захищають свою землю, він настільки цим захопився, що почав передавати власні кошти на армію.
Приїхали ми зараз в Україну, і перше, що він зробив, це віддав тисячу євро на потреби армії.
Зятем нашим він захоплюється, часто говорить з ним по телефону, питає, що хлопцям треба, і передає на фронт.
Я дуже люблю свого чоловіка. Таких, як він, дуже мало! Вважаю, що мені з ним дуже пощастило.
Усі разом ми віримо в перемогу!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
