Якби ще 3 роки тому мені сказали, що у мене в житті так все зміниться, я б щиро не повірила, тому я хочу розповісти Вам свою історію.
Я з чоловіком розлучена дуже давно, коли дочці було 3 роки, зараз їй 30. Мені 53 роки, я жінка, що відбулася. В тій сфері, де я працювала, я досягла успіху, була начальником відділу страхової компанії. Маю квартиру, дачу, машину, тільки особистого щастя якось не вистачало. Був чоловік, але пов’язувати з ним життя, я не наважувалася, напевно, просто не любила.
Все б нічого, але мене дуже турбувала дочка, вірніше те, що вона ні з ким не зустрічається. Саме невлаштованість в особистому житті мене підштовхнула до того, щоб намагатися знайти роботу і виїхати. Я вважала, що якщо дочка залишиться одна, вона буде більш самостійна і вільна в своєму виборі і, можливо, шанс влаштувати своє життя у неї значно підвищиться.
Думаючи так, я стала вирішувати, куди ж поїхати і так як раніше неодноразово бувала в Італії туристкою, зупинилася на цій країні. Звичайно, я розуміла, що бути туристом і жити, працюючи в Італії, це абсолютно різні речі. Враження про країну і людей залишилося від моїх поїздок дуже гарне, тому вирішила все-таки, що хочу в Італію.
Мене, звичайно, бентежило не знання італійської мови. В житті я напориста, цілеспрямована і, думаю, не слабка людина, тому знала, що, доклавши сили і занурившись в середовище носіїв мови, я освою його. Дзвонила в кілька агентств, що займаються працевлаштуванням в Італії, і не пошкoдувала про це. Протягом трьох тижнів йшло оформлення документів для роботи в Італії, потім я приїхала до Італії, в Неаполі мене зустріли, забезпечили житлом, багато розповідали, що і як, підбирали роботодавця, організовували для мене співбесіди.
Почала працювати в сім’ї, доглядати за жінкою, якій під 87 років, вакансія “баданте”, тобто українською просто компаньйонка. Звичайно, спочатку було дуже складно, а часом навіть не згадаєш без сміху ситуації, які складалися, адже я не знала італійської мови, вона не знала української.
Я посилено, використовувала кожну вільну хвилину, вчила слова і, що гріха таїти, моя господиня дуже терпляче весь цей час ставилася до мене, часом допомагаючи освоїти мову, адже в минулому вона була викладачем італійської мови. Я знала, що десь в місті в якому я жила, є клуб, де збирається українська діаспора. В один з вихідних днів, а було це в переддень Різдва, я вирушила шукати адресу, яку мені підказали знайомі і, чесно кажучи, заблукала.
Уже вечоріло, на вулиці людей майже немає. На перехресті у випадкового перехожого запитала, чи знає він вулицю, яка мені потрібна, він підказав мені як туди пройти, запитавши, що мені там потрібно. Я пояснила, що потрібно потрапити в клуб, на що він мені відповів, – адже сьогодні свято і можливо там ні кого не буде. Я пояснила, що мені важливо знати, як туди дістатися, щоб наступного разу, знайти потрібну адресу без проблем.
Звучить банально, але він запропонував мене провести туди, звичайно, коли ми прийшли, двері були зачинені і нікого там не було. Чоловік провів мене додому, він виявився приємною доброзичливою людиною, ми з ним почали по-дружньому зустрічатися в мої вихідні дні, а через місяців 7 він запропонував переїхати до себе і жити разом. Був він самотній, діти дорослі, живуть окремо зі своїми сім’ями.
Влітку моя дочка приїхала до Італії у відпустку і коли ми всі разом відпочивали на узбережжі Тоскани, познайомилася з прекрасною людиною, чоловіком, який через кілька місяців зробив їй пропозицію. Він в захваті від моєї дочки і в кінці року у мене з’явиться внучка.
Я щаслива і щаслива подвійно, тому що влаштувалося не тільки моє життя, а й життя моєї дочки. Я спробувала викласти мою історію гранично коротко, я не кажу, що все було дуже безхмарно і легко, але все можна при бажанні подолати, навчитися нової професії, якої нас ніхто не вчив, освоїти мову, якою ніколи раніше не говорив, зрозуміти звичаї і підвалини зовсім чужої країни, яка мені стала рідною і люди, яких я там зустріла, допомогли мені знайти щастя і душевний спокій.
Милі жінки, не пізно змінити своє життя ні в якому віці, треба тільки цього дуже захотіти і дуже самій постаратися.
Ксенія, 53 роки.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
