В січні місяці цього року я була впевнена, що хочу розлучитися. Я втомилася від безгрошів’я, мені постійно здавалося, що я живу погано.
В шлюбі з Олегом ми були вже 15 років. У нас є дві донечки, 14 і 9 років. Ми живемо у власному будинку за містом. Будували ми його разом – частину грошей нам дали наші батьки, а далі ми самі працювали і будувалися. Було важко, ми на всьому економили. Але я себе тішила, що збудуємо будинок, перейдем туди жити, і у нас почнеться нове життя.
Справили ми новосілля років шість тому, але ще досі щось доробляємо, якісь меблі докуповуємо, ділянку навколо будинку до порядку приводимо – то лавочку купим, то квіти, то якісь деревця.
Але в такому ритмі жити я втомилася. Я з заздрістю дивилася на своїх подруг, які щороку їздили відпочивати на море. Ми ж собі у цьому відмовляли, чекали до кращих часів.
На роботі мої співробітниці модно одягалися, а у мене одні штани і одна кофта на всі випадки життя. І ось в один момент мені все це набридло. Я заробляла більше ніж чоловік, тому я йому сказала, що хочу з ним розлучитися.
Правда, я не подумала що буде з нашою спільною власністю – як ми поділимо будинок, бо в той момент мені було байдуже. Я просто хотіла змінити своє життя, хотіла жити легше, а не пропадати весь час на роботі.
І ось в кінці лютого я на емоціях поїхала з дітьми в Італію. Моя сестра живе там вже років 15, вона вийшла заміж за українця, і лише на початку цього року їм вдалося взяти житло в кредит. Вони мали свій невеличкий будинок, і нас з дітьми поселили у себе.
Спочатку все було добре, я раділа, що змогла вирватися з старого життя. Я майстер по стрижках і манікюру, тому роботу в Італії я швидко знайшла.
І ви не повірите, але через якийсь час я впіймала себе на думці, що тут в Італії моє життя не змінилося – я знову працюю весь день, знову не маю часу на відпочинок, і нехай заробляю я тут більше, але і більше витрачаю.
Почала я придивлятися до життя моєї сестри. Їхнє житло коштує понад 300 тисяч євро, мені важко оцінити, за який час вони зможуть сплатити цей кредит. Сестрі і її чоловікові по 35 років, вони у шлюбі вже 12 років, дітей поки не мають. Обоє працюють зранку до вечора. На вихідні, щоправда, завжди їдуть кудись відпочивати. І ще, вони люблять гарно одягатися, на одяг вони грошей не шкодують.
Пожила я в них майже пів року. Хоч я і купувала продукти, і сплачувала частину грошей на комуналку, я з часом почала відчувати, що зайва в їхньому домі, хоча ні сестра, ні її чоловік мені цього не говорили.
Якось вночі я довго не могла заснути, думала про своє життя. І я зрозуміла, що я даремно нарікала, адже насправді маю дуже багато. У мене є сім’я, чоловік, діти, робота, є власний будинок, за який не треба сплачувати кредити до кінця життя. В мене є улюблене горнятко з кавою, яку я так любила вранці пити на веранді і милуватися своїми квіточками. А ще ранішній осінній туман з присмаком диму. Як я всім цим скучила.
І за чоловіком теж скучила. Він у мене хороший, старався як міг для сім’ї. У нас з ним по-різному бувало, але він мені ніколи поганого слова не сказав. Думаючи про все це я зрозуміла, наскільки я помилялася.
В кінці серпня ми повернулися в Україну. Мої дівчатка були дуже раді, вони казали, що в Італії добре, але дома краще. А як втішився мій чоловік. Він не очікував на наше повернення.
Про розлучення тему я більше не починаю. Як і не починаю тему про те, що мені важко живеться. Гроші в будь-якій країні треба заробляти. Легкого життя немає ніде.
А я маю багато, і дякую Богу за все. Сьогодні зранку пила каву з свого улюбленого горнятка і вдихала ранковий аромат осені. Ці відчуття не зрівняти ні з чим.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.