fbpx

Я поїхала в Італію, а дочка заміж вийшла, і відразу стала просити мене, щоб я їм квартиру купила. Жити в нашому будинку в селі вони з зятем не хотіли. Через кілька років дочка з чоловіком розлучилися, і вона вважає мене винною, що все так сталося

Вже майже 10 років я доглядаю літню італійку, в якої я працюю баданте вже вісім років.

Це моя друга робота, на першій я була два роки, а потім синьйори не стало.

В дім Патриції я потрапила через свою подругу, вона працювала по сусідству з нею, так і залишилася, зараз моїй синьйорі 88 років, але виглядає вона значно молодшою.

У мене з нею склалися дуже добрі стосунки, вона мені як мама.

Коли я їхала на заробітки, я залишила вдома свою 20-річну доньку Христину.

Жили ми одні у власному будинку, моєї мами не стало кілька років перед тим, як я поїхала, а чоловік пішов з сім’ї, коли доньці було три роки.

Я поїхала з метою відбудувати будинок і відкласти собі трохи грошей на старість.

Думала, що їду максимум на п’ять років, а вже минуло десять і додому я поки не збираюся.

Та й кому я там потрібна? Єдина донька і та відмовилася від мене.

Вісім років тому Христина вийшла заміж, відразу після закінчення університету.

Я не мала нічого проти, зять видався мені хорошим, я приїхала, весілля їм зробила.

І тут мене чекав перший сюрприз – Христина з чоловіком вирішили, що в селі вони жити не хочуть і що я маю купити їм квартиру.

А що я там заробила за неповних тоді два роки? Нічого!

Ну як, трохи було, але ж я борги віддавала, весілля робила, на квартиру точно б не вистачило.

Кажу їм – живіть поки в селі, а там видно буде. Не захотіли.

Дочка почала говорити про частку в будинку, яку вона хоче продати.

Я пробувала їй пояснити, що у нас не настільки великий будинок, щоб продавати половину чужим людям? Ну як вона собі це уявляє?

Я мала повертатися на роботу, так ми ні на чому і не зійшлися.

Я була дуже засмучена поведінкою доньки, не очікувала я від неї такого.

Вони залишилися жити в нашому будинку, але щодня дочка мені телефонувала і випрошувала гроші на квартиру.

Всі наші розмови чула Патриція, вона була неприємно здивована поведінкою моєї доньки.

Літня італійка теж мала єдину доньку, жила вона окремо, але дуже піклувалася про свою маму, не було і дня, щоб вона не зателефонувала, заїжджала кілька разів на тиждень з повною сумкою продуктів.

Патриція мені порадила ні в якому разі не погоджуватися на продаж будинку заради квартири для доньки.

Я і сама розуміла, що так буде недобре: я залишуся без дому, а квартира доньки буде спільно нажитим майном, бо куплена в шлюбі, попробуй потім доведи, що це за мої гроші.

Я так і зробила, сказала доньці, що поки про її частку говорити рано.

Вона образилася, зібралася і разом з чоловіком пішла жити на квартиру. А зі мною перестала спілкуватися, зовсім.

Я спочатку це дуже важко переживала, адже ріднішої за неї у мене нікого немає.

Але Патриція мене заспокоювала, що я все правильно зробила і донька колись це зрозуміє.

Минуло ще 8 років. Моя донька розлучилася з чоловіком.

Ми з нею згодом помирилася, і я купила квартиру і оформила її на неї – для мене важливо, щоб внучка мала де жити.

Не знаю, чи правильно я тоді зробила.

Може, якби житлове питання було вирішене з самого початку, то сім’я б збереглася?

Та й по Христині бачу, що не пробачила вона мене до кінця, і десть в глибині душі вважає мене винною, що все так сталося.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page