fbpx
Життєві історії
Я поїхала до мами на Різдво. Почала говорити їй, щоб вона збиралася, я заберу її до себе. Але мама категорично проти покидати свій дім, каже, що вона нікуди не поїде

Я одружена, мені 34 роки. Ми з чоловіком живемо окремо, і тепер я хочу забрати до нас маму.

Та є одна проблема – мама вперлася і не хоче нікуди переїжджати з свого дому.

Ми з чоловіком в свій час приїхали до столиці з невеликого провінційного містечка, тут працювали, ставали на ноги.

Народили дитину, якій уже виповнилося чотири роки, взяли під виплату квартиру – невелику, на околиці, але свою.

І чоловік, і я працюємо, дитина ходить у садок, але на вечір ми беремо ще й няню, бо пізно повертаємося з роботи.

Вдома в нашому рідному містечку у мене залишилася мама, і я вирішила перевезти маму ближче до себе – купити їй тут квартиру і жити поряд.

Зрозуміло, що це не без вигоди для себе.

Я думала, що мама допоможе мені з дитиною.

Але мама не хоче, від слова зовсім.

– Що я там у вас робитиму?, – каже мама. – Вдома якраз у мене безліч справ, у нас тут річка поряд, чисте повітря, а у вас? Навіщо мені це потрібно?

– Продамо твою квартиру, купимо тобі в сусідньому будинку, будемо завжди бачитися постійно.

Але мама не хоче переїжджати! Навіть розмову про це не підтримує.

А я не розумію, чому вона саме так себе поводить. Чому не хоче бути ближчою до нас?

Я побачила подібну історію у своєї колеги. Вона, як і я, живе в столиці і все мріяла перевезти батьків до себе ближче.

Тоді батькам не було ще шістдесяти, проте вони в один голос заявили, що, мовляв, ми вже літні люди, переїжджатимемо, не хочемо і не поїдемо.

Відмовлялися, відмовлялися, а в минулому році не стало батька, мамі зараз добре за сімдесят, нездужає звичайно, з дому вийти тяжко, їй постійний нагляд потрібен.

А подруга ця не знає, що і робити: тут робота, сім’я, чоловік, а там – немічна мати, якій склянку води нема кому подати.

Поїхати туди надовго не вдасться. Перевозити матір зараз уже на порядок складніше, та й вона не хоче.

Моя подруга зараз мені радить, щоб я її помилку не повторювала і перевозила маму до себе поки не пізно.

І я погоджуюсь з нею, що маму треба забирати до себе, життя непередбачуване, і все може повернутися зовсім несподівано.

Я поїхала до мами на Різдво. Почала говорити їй, щоб вона збиралася, я заберу її до себе.

Але мама навіть слухати нічого не хоче. Каже, що з рідного дому нікуди не поїде.

Що робити?

Я у мами єдина донька і єдина рідна людина, інших близьких родичів у нас немає.

І як, взагалі, правильно вирішувати такі делікатні питання?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page