fbpx
Життєві історії
Я повернувся з-за кордону, купив квартиру, машину, вирішив одружитися. За дружину я взяв собі розлучену жінку з двома дітьми. Все частіше почалися розмови: «А ти що, не помітив, що наш хлопчик вже з куртки виріс». Або: «Треба розширювати нашу житлоплощу, тому бери в кредит трикімнатну квартиру». Одного разу я повернувся додому і побачив, що вдома знову не прибрано. Я не витримав, подзвонив тещі і запропонував забрати їх усіх

В Ларису я закохався ще в школі. Вона була першою красунею, усі хлопці мріяли зустрічатися з нею, але їй подобалися лише багаті. Тому у мене, звичайного юнака, шансів не було.

Після школи я поїхав поступати в університет. А потім відразу поїхав за кордон, заробив гарні гроші, майже всі батькам висилав. Вони молодці, із зібраних грошей купили мені квартиру, хоч і себе не кривдили, жили в достатку.

Коли мені було 34 роки, я вирішив повернутися додому – мама хворіла, батько просив мене бути розсудливим і завести сім’ю. Так я і сам вже хотів осісти. Приїхав, купив машину, влаштувався на фірму до знайомого, заробітки не ті, але я вирішив, що більше на заробітки не поїду.

Дівчата крутилися зграями, і я прекрасно розумів чому, але мені це лестило. Тільки збирався з однією з них одружитися, як тут в моєму житті з’явилася Лариса. Я випадково побачив її в гостях у друга, відразу все згадав, хоч красуня вже не зовсім та: трохи розповніла, але все така ж мила і завзята. Розповіла мені, що була заміжня, є син і дочка, з чоловіком не склалося – ревнував сильно, та це й зрозуміло.

Загалом, закрутився у нас роман, і діти її добре до мене ставилися. Вона сама почала говорити про весілля і постійно повторювала: «Діти – це моя проблема, тобі вони на заваді не будуть!». Здавалося тоді, що це дійсно не перешкода. Одружився, взяв всю сім’ю до себе в свою двокімнатну квартиру.

Живучи з нею, я почав розуміти – господиня Лариса ніяка. «А давай піцу замовимо, діти будуть раді!». Замовити – не проблема, але я хочу чогось домашнього, борщику, наприклад! Не тільки ж діти повинні бути щасливі, та й їм гаряче не завадить. Прибирання теж – не її коник, і діти до чистоти не привчені. Навіть я, чоловік, і то до порядку серйозніше ставлюся.

Приходила по вихідним теща, прибирала, повчала свою дочку, але вона на це не звертала увагу. За тиждень в квартирі такий безлад був, що додому не хотілося приходити. Причому дружина була на роботі тільки в першій половині дня, а так весь день хоч танцюй, але прибирати ж якось треба і вечерю приготувати.

А потім Лариса почала підсовувати мені своїх дітей. Мовляв, ти тепер увійшов в нашу сім’ю, то ж треба і з дітьми трохи зблизитися. А нічого що у них є тато? Правда, в житті дітей він не з’являється, тільки аліменти платить, але вони йому дзвонять і називають татом.

До мене діти ставляться рівно, без зайвої ніжності, я до них так само. Але чому я повинен відпрошуватися у друга-шефа з роботи, якщо дівчинку треба забрати з садка, чи вчителька викликає в школу на рахунок поведінки сина дружини? Я тут до чого?

Все частіше почалися розмови: «А ти що, не помітив, що наш хлопчик вже з куртки виріс». Або: «Бери будь-які підробітки, домовляйся з шефом, але дітям потрібен відпочинок». Або як вам таке: «Треба розширювати нашу житлоплощу, тому бери в кредит трикімнатну квартиру».

Я їй сказав: «Коли ти збиралася за мене заміж, тебе все влаштовувало. Врахуй – не я в вашу сім’ю увійшов, я вас до себе взяв! У мене прекрасна квартира і ремонт з голочки, і міняти я поки нічого не збираюся! І де твоя обіцянка, що діти – це тільки твоя проблема? Я, як чоловік, усім вас забезпечив: житло – будь ласка, гроші в сімейний бюджет вношу, нічого від тебе не приховую, з дітьми нормально спілкуємося, що – тепер я повинен ще й нянькою стати, роботу кинути».

І тут Лариса мене ошелешила, мовляв, так одружився – тепер діти спільні, тягни їх на собі.

Одного разу я повернувся додому і побачив, що вдома знову не прибрано. Я не витримав, подзвонив тещі і запропонував забрати їх усіх. Теща молодець – вона все зрозуміла, приїхала і забрала.

Я полегшено зітхнув, хоча за півтора року трохи до дітей звик. Але я зрозумів: всі ці обіцянки: «Діти – моя турбота», порожні.

З Ларисою я розлучився, зараз одружуватися поки не хочу, але я знаю, що якщо і знайду наречену, то вільну, з нею своїх дітей буду мати, і ось тоді я буду відчувати відповідальність – і на батьківські збори ходити, і помічати, що куртка на дитину мала.

Фото ілюстративне – woman.rambler.

You cannot copy content of this page