Ми з Тарасом зналися з дитинства. Перше кохання, як то кажуть, найміцніше. Невблаганна доля нас спочатку розвела, ми спробували будувати своє життя з іншими, але, напевно, нам таки судилося бути разом.
У випускному класі, нам здавалося, що ми завжди будемо разом, і нас не зможе розлучити навіть відстань, яка на час навчання в університеті буде розділяти нас. Але насправді вийшло не зовсім так.
Спочатку ми листувалися і передзвонювалися, а на канікулах поспішали до рідного міста, щоб побачити один одного. Але вже на третьому курсі відстань зробила своє, прихильність ослабла, і я почала зустрічатися з своїм однокурсником. Тоді я вперше не приїхала в село на канікули, сказала, що влаштувалася на роботу.
Через якийсь час я дізналася, що тоді не приїхав і Тарас. У нього була та ж причина що і у мене. І це була не робота, а нове захоплення. Ось так, майже за обопільної, так би мовити, «згоди», ми і почали свої нові життя.
Я вийшла заміж на останньому курсі за того свого однокурсника, Олександра. А Тарас одружився відразу після випускного, залишившись жити в тому місті, де навчався. Ми дізнавалися інформацію один про одного виключно через наших батьків.
Моє сімейне життя не склалося. З чоловіком ми прожили п’ять років і розлучилися. У нас не було дітей, причина була в мені. Чоловік почав мені зраджувати, в результаті він пішов до іншої, яка, до того моменту, вже чекала від нього дитину. Розчарована і засмучена я вирішила повернутися в рідне містечко до батьків, щоб знайти хоч якусь підтримку.
Я влаштувалася на роботу і вирішила розпочати нове життя. Якось я повернулася додому і батьки мені повідомили, що в наше містечко повернувся Тарас. Історія виявилася більше, ніж цікавою – його дружина втекла до іншого, залишивши йому дітей.
Сама не знаю чому, але я вирішила зустрітися з Тарасом. Зранку я пішла в магазин, купила солодощі і іграшки і з двома пакетами подарунків попрямувала до батьків Тараса.
Тарас був дуже здивований, побачивши мене на порозі, але зрадів моєму візиту. Дітки підійшли і стали розглядати мене і тикати пакети. Ми пройшли в кімнату, і я стала діставати іграшки. Хлопчик, Олексій, захоплено розглядав нову машинку, а дівчинка, Оленка, невпевнено приймаючи у мене м’ячик, сказала:
– Мама?
Почувши сестру, Олексій теж почав називати мене мамою. Обоє притиснулися до мене. Що я тоді відчула, словами не передати. Я задавала собі лише одне питання – як можна було кинутих таких янголяток?
Не важко здогадатися, що тепер ми з Тарасом і його дітьми – сім’я. Наша любов відродилася і стала ще міцнішою, а діти… діти – це щастя, особливо в моєму випадку. Доля не дала мені своїх, але зробила так, щоб коханий чоловік все ж подарував мені дітей, нехай і чужих.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
