fbpx

Я повернулася з Італії, де важкою працею заробила собі на будинок, в якому мала жити разом з дочкою. Але мої плани трохи змінилися, я вирішила привести в дім ще й чоловіка, та моя дочка проти

Мені 62 роки, і останні 20 років я була в Італії на заробітках, де важкою працею сама заробила собі на будинок.

Тепер я хочу привести туди чоловіка, а моя дочка проти, каже, що я роблю велику помилку.

Василя я знаю давно, доля звела нас, ще коли нам обом було по 40 років.

Я тоді овдовіла, ходила часто на мoгилку чоловіка, там і Василя зустріла, який теж втратив дружину.

Якось так вийшло, що втрата коханих людей нас дуже зблизила і ми почали підтримувати один одного.

На той час діти у нас були вже дорослі – у мене 20-річна донька, а в нього 19-річний син.

Через рік ми з Василем вирішили зійтися і жити разом, але ми не могли визначитися – у кого нам жити, тому ще думали, чи у мене, чи у нього.

І в цей час я мала необережність похвалитися про свої стосунки з Василем своїй подрузі, навіть якось принагідно познайомила їх.

Ярослава наче пораділа за мене, казала, що я молодець і маю право на щастя.

Та чомусь після цього мої стосунки з Василем сильно зіпсувалися – поступово він став віддалятися від мене.

Я не розуміла, в чому справа, питала, що сталося, але він мовчав.

Згодом мені Ярослава повідомила, що розлучається з своїм чоловіком.

Я була дуже здивована, адже всі навколо вважали їх зразковою сім’єю.

Що там між ними трапилося, подруга пояснювати не стала, а я і не допитувалася, бо то по-різному буває, як то кажуть, чужа сім’я – темний ліс.

На якийсь час Василь зник з мого життя, я собі місця не знаходила, питала себе, що я зробила не так.

І тут через кілька місяців наші спільні знайомі мене ошелешують новиною – Василь одружився з Ярославою.

Я навіть не можу описати, як мені було важко це пережити!

Щоб якось забутися, я поїхала на заробітки в Італію.

Гроші присилала своїй доньці, вона заміж вийшла, разом з зятем господарювали.

За 20 років, що мене не було вдома, діти вибудували величезний будинок за містом.

За мої гроші, звичайно, але робили все вони самі.

Кілька місяців тому я приїхала додому і вирішила, що повертатися на роботу більше не хочу.

Жити я маю де, якусь суму про всяк випадок я собі теж відклала, то ж тепер можна трохи і для себе пожити.

Ми вирішили всі разом переїхати в наш новий будинок.

А потім неочікувано в моєму житті знову з’явився Василь.

З Ярославою у них щось не зовсім склалося, він живе один.

Каже, що мене не забув, постійно згадував, і дуже шкодує, що тоді все так вийшло.

Василь знову наполягає на тому, що нам треба бути разом, бо роки біжать, а життя коротке.

Я не знаю, що відповісти, адже попри все, я його теж не змогла забути.

Та моя донька навіть чути нічого про це не хоче!

Каже, що проти того, щоб Василь жив з нами на всьому готовому.

Та Василь до мене і не пнеться особливо, у нього є квартира, він мені пропонує жити з ним там.

А я теж не хочу, маючи власний будинок, йти до нього в невелику двокімнатну квартиру, це ж нелогічно.

Слухаю дочку – вона права, слухаю Василя – і він має рацію, бо на старість таки двом легше, як одному.

Зовсім розгубилася, не знаю, яке рішення в моїй ситуації буде правильним, щоб ні дочка, ні люди мене не судили.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page