З Андрієм наші відносини розвивалися дуже швидко, всього через кілька місяців ми розписалися, а потім я зрозуміла, що чекаю дитину. А далі – весілля, знайомство з батьками і підготовка до народження малюка. Ми переїхали в нову квартиру, вибрали зручне розташування для комфортного проживання.
Наша нова квартира була однокімнатна, але досить велика 52 квадрати. Великий передпокій, кімната і простора кухня. До появи малюка всі турботи по господарству лежали на мені. Коли з’явилася дитина, все наше життя перевернулося, а весь вільний час я присвячувала сину. Він спав тільки на руках, тому я була змушена постійно перебувати поруч. Не було часу, та й можливості сходити поїсти, про прибирання і прання я взагалі мовчу.
Тоді я думала, що дитина не повинна плакати, тому при першому писку бігла до нього. Я вважала, що так чинить кожна хороша мати. А він зрозумів, що так можна мною маніпулювати і плакав при першій же спробі залишити його хоч на секунду в ліжечку. Чоловік працював на постійній роботі з 10 ранку до 8 вечора, плюс мав свій бізнес, якому теж потрібно було приділяти час, плюс підробіток. В результаті його майже не було вдома.
Перший місяць я ще якось трималася. Ще через місяць мої нерви почали здавати. Настав час, коли всю свою злість і втому я стала вихлюпувати на чоловіка. Мої батьки жили в іншій області, та ще й працювали. У вихідні приїжджала мати чоловіка, щоб помити підлогу, допомогти випрати і попрасувати. Виходила погуляти з дитиною, а я в цей час падала без сил на ліжко і просто «вирубувалася». А з понеділка все починалося заново – безсонні ночі, гори немитого посуду, непрасованої білизни і непорозумінь.
Я не мала часу ні на те, щоб поїсти, ні на те, щоб привести себе в порядок. Я просила чоловіка допомогти, на що він постійно відмахувався роботою. Та й міняти свій звичний спосіб життя він, мабуть, не збирався. Через три місяці такого життя я поїхала до батьків, а коли повернулась – у нас на кухні стояла розкладачка, а на балконі ціла гора коробок. Він перевіз до нас свою матір, щоб та допомагала мені по дому і з дитиною. Я була, м’яко кажучи, ошелешена вчинком чоловіка.
Свекруха втратила свою квартиру через борги по кредиту. Кілька разів намагалася вийти заміж, але безуспішно. В результаті переїжджала від однієї подруги до іншої. Коли син запропонував їй переїхати до нас – вона з радістю погодилася. Я думала, що жити з батьками ніколи не буду, що це важко і незручно, але все виявилося навпаки.
Свекруха стала для мене справжньою підмогою, залишалася з дитиною, а ми з чоловіком змогли більше часу проводити разом, ходити в кіно і ресторани. Всі турботи по будинку – прасування, прання, прибирання вона взяла на себе. Мені залишалося тільки дивитися за дитиною. Так що не таке уже й погане життя з батьками.
Минуло вже три роки, у нас з’явився ще один малюк, ми переїхали в квартиру побільше, а наша свекруха все також живе з нами. Я жодного разу не пошкодувала, що живу разом з свекрухою.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
