Ми з Михайлом жили тихо, спокійно, раділи своєму щастю. Ми тільки три роки, як одружилися, тому між нами практично ніколи не було непорозумінь, ми вже притерлися до побуту і почали жити звичайним життям. Обоє працювали, Михайло ремонтував побутову техніку, а я працювала масажистом в поліклініці і підробляла на дому.
Тихе сімейне життя закінчилося, коли свекруха вирішила переїхати до нас, не ближче, а саме, в нашу квартиру. Її чоловіка, вітчима Михайла, нещодавно не стало, і як вона сказала – «їй було самотньо там, де все нагадує про чоловіка, і тому дорогі діти, не будете ви такі люб’язні, пустити до себе пожити немічну бабусю».
Я була не в захваті від цієї новини, адже стосунки з свекрухою у мене не склалися відразу. Ми з Михайлом і поїхали з його рідного міста тільки через неї. Ми пробували там жити, але немічна Валентина Павлівна так часто нас відвідувала, що навіть її люблячий син піддався на мої вмовляння і переїхав в інше місто подалі. Валентина Павлівна навіть зітхнути не давала нам, повна сил і здоров’я жінка, відвідувала нас кожен день, і все не переставала давати нам свої цінні поради.
Свекрусі здавалося, що я занадто молода і легковажна, настільки, що навіть не можу вести справи в будинку і нагодувати чоловіка, тому мама приходила і переробляла все сама. Мені на той момент було двадцять два роки, і робити я, звичайно, все вміла, але хіба з другою мамою посперечаєшся, так і терпіла, поки ми не переїхали, подалі від неї.
Але мама і тут не відступилася, дзвонила в день не один раз, щоб впоратися, як ми там без її турботи, «голодуємо, напевно», так вона нас дістала, що я перестала відповідати на її телефонні дзвінки. І відразу стала невдячною невісткою, про це свекруха невтомно розповідала синові, але Михайло прекрасно знав свою маму, тому, як міг, згладжував кути.
І ось, ця «мила жінка» переїжджає до нас. Була б моя воля, я б її на поріг не пустила, тим більше квартира моя, але відкрито виступати проти матері чоловіка, я не наважилася, і приготувалася до найгіршого.
І воно не змусило себе чекати, до вічного невдоволення свекрухи, мною, як господинею, додалося ще й те, що я працюю вечорами, їжджу до клієнтів, так як додому запрошувати їх не було ніякої можливості. Валентина Павлівна відкритим текстом заявляла, що не інакше, як я зустрічаюся з чоловіками, хіба порядна дружина буде їхати з дому вечорами. А те, що дружина заробляє вдвічі більше, ніж чоловік, свекруху не хвилювало, сама вона давно не працювала, колишній чоловік її забезпечував.
– Ви розумієте, Валентино Павлівно, ми по світу підемо, якщо я не буду підробляти? – вкотре виправдовувалася я, адже в лікарні невелика зарплата, а у Михайла, теж копійки, то порожньо, то зовсім нічого. І навіть Михайло заступався за мене, але мама була впевнена в своїй правоті.
За три місяці, ситуація в родині стала настільки нестерпною, що пропозицію поїхати на курси підвищення кваліфікації, я сприйняла, як подарунок небес.
Повертаючись через два тижні, я уявляла, що мене чекає вдома. Чоловік ніколи не відрізнявся акуратністю, а свекруха зображала з себе стару, хвору жінку, тому вдома теж особливо не старалася.
Як не дивно, вдома був порядок, і навіть пахло чимось смачним, на моє здивоване запитання, свекруха відповіла єхидно.
– А я сусідку, Маринку попросила нам допомагати, поки тебе немає, та від тебе і так толку мало було, а вона яка господиня, і квартиру всю прибрала і готує, як тобі і не снилося, ось справжня дружина, не те, що ти, так що вона тебе прекрасно замінила…
– А які вона смачні вареники готує, – наминаючи ці самі вареники, додав Михайло, але помітивши мій вираз обличчя, замовк.
– Так може ви до неї переїдете, якщо вона така прекрасна в усіх відношеннях? – сказала я їм і пішла в спальню, щоб тільки свекруха не помітила моє розчарування, мені було так прикро, стараєшся для них, стараєшся, ну добре свекруха, але від чоловіка я такого не чекала…
З Михайлом ми, звичайно, помирилися, але я сказала: – Або я, або мама, вибирай, я не збираюся в своєму ж будинку, вислуховувати все це на свою адресу… Нехай вона продає свою квартиру і купує тут, якщо не може одна, я їй навіть грошей додам, але терпіти в своєму домі її не буду…
Свекруха ще довго всім розповідала про невдячного сина і погану невістку, яка виганяє її з дому, але Михайло зробив, як я просила. Купив мамі квартиру в центрі, подалі від нас і велів, зайнятися громадським життям, або ходити по музеях і виставках, а то вже дуже багато нерозтраченої енергії у старої, немічної жінки.
Фото ілюстративне – tobelady.
