До заробітчанства можна ставитися по-різному, але, все ж, більшість жінок їде за кордон, щоб допомогти дітям. У нас менталітет такий.
Я теж так зробила, поїхала в Італію на заробітки ще 14 років тому. За цей час я своїй доньці будинок збудувала, але навіть дякую від неї не почула.
Натомість, Юля мені постійно любить казати:
– А я тебе хіба просила туди їхати? Ти сама, мамо, так вирішила – поїхала, коли мені були не гроші, а мама потрібна.
Справді, я доньку залишила, коли їй було всього 16 років. Але ж не напризволяще я її кинула, з нею моя мама залишилася, і вона піклувалася про Юлю не гірше за мене.
Ми з мамою зразу вирішили, що нашу стару хату вже нема сенсу ремонтувати, і що потрібно відразу будувати нову.
Я гроші заробляла, мамі все відправляла, але будівництво рухалося поволі, поки донька заміж не вийшла і не привела зятя додому, він все взяв в свої руки і справа зарухалася.
Я собі гадала, що як повернуся додому, то буду жити з донькою і зятем в цьому будинку, який ми разом будували.
Але донька мені заявила, що в сучасному світі діти і батьки повинні жити окремо. Тому Юля мені запропонувала купити собі однокімнатну квартиру.
– Тобі більшої і не треба, однієї кімнати цілком буде достатньо, – заявила мені донька.
Будинок на мені, і тому я б могла їй заперечити, мала б на це повне право, та я вирішила заради щастя своєї дитини промовчати, і повернулася в Італію, щоб тепер уже заробляти собі на однокімнатну квартиру.
Але, потім захворіла моя мама, і я попросила доньку, щоб вона забрала бабусю до себе, адже за нею потрібен був цілодобовий нагляд.
– Повертайся, і сама доглядай свою маму, – заявила мені донька. – У мене діти малі, і я не маю ні часу, ні бажання доглядати за бабусею. А це твоя мама, отже, і твій клопіт.
Я спочатку думала когось найняти з села, але варіантів, якщо чесно, було небагато. Бо жінки мого віку повиїжджали за кордон на заробітки, молодь за таке не візьметься, а старші люди не мають сили доглядати за іншими.
Тож я повернулася додому, доглядала маму майже рік, і жили ми з нею вдвох в нашій старій хаті.
За цей час донька майже не приходила до мене і ні в чому мені не допомагала, оправдовувалась, що в неї і без мене багато роботи.
Коли мами не стало, донька запитала мене, коли я поїду в Італію.
А я її здивувала, сказала, що мені більше не треба нікуди їхати, бо будинок у мене є, а кому треба, той нехай і їде.
Донька від мене такого не чекала, але це ще були не всі сюрпризи від мене. Поки я була рік вдома, я зійшлася з одним чоловіком з нашого села, він вдівець, мій ровесник.
Ми з Михайлом вирішили разом жити, і я йду з ним жити у свій будинок, подобається це доньці чи ні.
Я так вирішила. Зрештою, маю ж і я право хоч трохи пожити для себе і бути щасливою.
Cпеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
