fbpx
Життєві історії
Я попросила бабусю показати мені дарчу, а там пункт є, про відміну дарування. Через три місяці вона в’їхала назад до свого помешкання, а Руслан після всього, що сталося, поїхав знову до тещі

У бабусі мого чоловіка є квартира. Двоюрідний брат мого чоловіка, Руслан, залишився сиротою, батьків його давно не стало. Так що бабуся була йому за маму. Коли чоловік та його двоюрідний брат Руслан створили сім’ї, то бабуся сказала:

– Не хочу з невістками жити, до себе не пущу, от після мене спадщину отримаєте та діліть, як хочете, а поки що знімайте квартири.

Все було слушно. Літня людина у своєму праві. Ми винаймали кімнату, потім взяли квартиру в іпотеку. А Руслан пішов жити до батьків дружини. А потім бабуся занедужала.

В цей час у нас народився син. Їздив до бабусі допомагати Руслан один. Купував продукти, у міру своїх можливостей. Але багато ми допомагати бабусі й не могли: зарплата у чоловіка одна, я в декреті та ще й кредит за квартиру. Чоловік і так крутився, як міг, ще й охороняв ночами сусідню новобудову.

– От Руслан мені допомагає, – нарікала бабуся, – відразу видно, від донечки рідний синок, а ви так, пакети закинули з їжею, і нема вас.

– У мене новини, – сказав чоловік, повернувшись вкотре від бабусі, – Руслан з дружиною переїхали до бабусі.

– І вона погодилася, щоб вони там мешкали? – кажу.

– Так, мабуть, не хоче сама залишатися, – відповів чоловік.

Ну гаразд, це її рішення, гадаю. А в черговий мій приїзд, коли я привезла бабусі продукти, я почула від неї:

– Приїхала? На спадщину розраховуєш? А не буде вам нічого! Руслан з дружиною за мною ходять, так що їм квартиру залишаю.

Ну і гаразд, думаю, у нас є житло, хоч і іпотечне, квартира чужа, я на неї й не зарилася. А чоловік образився, сказав, що більше спонсорську допомогу бабусі не возитиме.

– Якщо вирішила, значить, вирішила, все зробили по-тихому, нехай і живуть, як хочуть.

А через місяць дзвонить Руслан моєму чоловікові і каже:

– Завтра бабусю перевозимо до вас, вистачить, тепер ваша черга. Квартира, так, наша, бабуся так і вирішила, а жити з нею моя дружина більше не хоче. Бабуся стала дуже примхлива.

Чоловік сказав, що жодної бабусі у нас удома не буде. А мені шкода її стало. Вмовила. Приїхала вона до нас, скаржиться.

– Я для нього все, а він мене з власного будинку виставив!

Я попросила бабусю показати мені дарчу, а там пункт є, про відміну дарування. Через три місяці суд дарування скасував, бабуся в’їхала назад до свого помешкання, а Руслан після всього, що сталося поїхав знову до тещі.

– Я тепер вам квартиру подарую, – каже бабуся.

– Ну вже ні, – сказав чоловік, – нікому нічого дарувати не треба. Живи. І заповіт не роби. У рівних частках ми її з Русланом колись і успадкуємо, а потім розберемося, вистачить вже через житлоплощу родинні стосунки псувати, і мене з єдиним братом посварити.

Нехай усе буде так як є, бо спокійна совість – дорожча за нерухомість.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page