Я заміжня вже 18 років, і весь цей час я тільки те і чую від свекрухи, що я погана господиня.

Коли Іван вирішив зі мною одружуватися, то його мама була дуже проти. Чоловік мене заспокоював, що в неї просто такий характер, і що мине час, і вона звикне.

Оскільки ми жили окремо, то я теж сподівалася на це, що свекруха з часом заспокоїться. Але, де там!

Мама чоловіка вважала себе великою господинею, до рівня якої мені ніколи не дотягнутися.

Вона і справді доброю господинею була, вміла все так смачно приготувати, як в ресторані. Я, звичайно, так не вміла, бо вийшла заміж в 23 роки, і все, що в мене добре виходило – це посмажити картоплю.

Спочатку ми з Іваном жили дуже добре, а потім його мама почала активно втручатися, і ми все частіше стали сваритися з чоловіком.

Я помітила, що як тільки Іван піде до своєї мами, так повертається звідти іншою людиною, і вдома ввечері у нас вже нема спокою. Він навіть говорив її словами.

У нас народилося двоє дітей, тому заради них я все це і терпіла, бо ж дітям батько потрібен.

Трохи легше стало, як чоловік почав за кордон на заробітки їздити, його по пів року вдома не було, а я до його мами навіть не телефонувала – не хотіла її ні бачити, ні чути.

Я знала, що коли чоловік повертається додому, то перше він заїжджає до своєї мами, а потім вже до нас з дітьми їде. Заїжджав він до неї не просто так – він залишав мамі частину зароблених грошей. Але я вже нічого не говорила, думаю, нехай, я просто втомилася конкурувати з свекрухою.

Так ми і жили всі ці роки, що б я не робила, хорошою для свекрухи стати я не могла.

А в цьому році свекруха сильно захворіла, довго в лікарні лежала. Їй 70 років, живе вона сама.

Я помітила, що чоловік ходить сумний перед святами, тому я його запитала – в чому справа? А він відповів, що за маму хвилюється, мовляв, вона навіть сили не має все приготувати на Святвечір.

– В чому справа? – кажу. – Бери машину, їдь по маму і привозь її до нас!

Чоловік так зрадів, що приховати цього не зміг:

– Я думав, ти будеш проти, адже мама…

– Що мама? Мама є мама, її шанувати треба! Збирайся!

Цей Святвечір ми провели в колі родини, було тепло і затишно як ніколи. Я дивилася на свою свекруху, вона дуже постаріла і змінилася, від тієї пихатої жінки, яка все вміє і все знає вже й сліду не залишилося.

Ми гарно родиною заколядували, а вкінці свекруха мені подякувала, сказала, що все було дуже смачно, і що вона пишається тим, що в її сина така чудова дружина – справжня господиня.

Знаєте, на свою свекруху я зла не тримаю, у мене теж є син, і я теж буду свекрухою. Єдине, що я зрозуміла з цієї ситуації – що людяність завжди перемагає.

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.