Все-таки я вирішила саме сюди написати, бо не бачу підтримки і розуміння з боку моїх близьких та рідних людей. Всі сміються, не розуміють мене: що я вже немолода жінка знайшла собі чоловіка на 20 років молодше за себе. Можливо, серед читачів знайдуться ті люди, хто мене підтримає, хоча б добре слово напише. Я щиро надіюся, що чужі мені люди допоможуть знайти вихід з моєї ситуації, бо я так втомилася зустрічати на собі осудливі погляди. Ну хіба я не маю права на своє щастя?
Мій Дмитро так само мене щиро кохає, як і я його. Ну і що, що мені 45 років зараз, а йому 25, почуття щирі нікуди не дінеш. Але нас, на жаль, ніхто зовсім розуміти не хоче.
Я вже була двічі заміжня. Перший чоловік був людиною нехорошою, я згодом з ним розлучилася ще відразу, бо зрозуміла, що щасливе життя з ним мене не чекає.
З другим чоловіком прожили ми 7 років разом, але дітей у нас не було. Загалом, дітей я не маю, життя стало сірим, адже живу одна, постійно відчуваю себе самотньою людиною. Після другого розлучення я зрозуміла, що краще жити самій, одружуватися більше ніколи не буду, не везе мені з сім’єю і все. Так я з усім змиралася згодом.
Мені особисто було дуже нелегко, коли мій другий чоловік одружився і та його дружина відразу народила дитятко, а я дула одна, дитина – це моя мрія. Де в житті справедливість?
Але ось півтора року тому відбулася зі мною дуже цікава історія. Вирішила замовити суші. Ну що для себе готувати – я живу одна, зазвичай на вечір перебиваюся сиром або яблучком – хочу бути стрункою, а тут захотілося свята для душі і я замовила суші, бо дуже їх люблю.
Приїхав кур’єр до мене додому. Коли я йому відкривала двері, замок зламався, я ледве відкрила, хлопчина такий хороший – не просто суші мені замовлені привіз, а ще хвилин п’ять з моїм замком порався, щоб допомогти все полагодити, бо зрозумів, що я живу одна. Так він мені сподобався, що через два дні я знову замовила суші і попросила, щоб привіз той же кур’єр. Дмитро тоді знову приїхав до мене з моїм замовленням, я йому подарувала чисто символічний подарунок – красивий чоловічий браслет на пам’ять. Запросила його на суші, адже заздалегідь замовила їх на двох, він сказав почекати – через годину робота у нього закінчиться і він прийде.
Ось так все і почалися наші щирі відносини. Дмитро спочатку був дуже здивований, що мені скоро буде 45 роки, говорив, що виглядаю максимум на 35 років. Розповідав, що вчиться на заочному, вже закінчує інститут, а підробляє так, тому що у нього в родині ще дві молодші сестри, батька немає, матері своїй він допомагає, бо їй важко одній дітей забезпечувати. А ще Дмитро виявився з технікою добре знайомий – вміє все полагодити, це теж його невеликий заробіток. У мене відразу знайшлося щось з техніки стареньке, що потрібно було полагодити, але гроші Дмитро з мене не взяв, ми вже з ним тоді гарно дружили, просто дружили.
Але через три місяці дружніх зустрічей ми зрозуміли, що щиро кохаємо. Я знала, що це трохи, можливо, неправильно, що треба зупинитися, але нічого з вдіяти не могла, бо душею мені сподобалася ця людина. Я стільки часу була самотньою, а тут поряд зі мною з’явилася людина, якій я цікава, яка турбується про мене, я просто відчула себе щасливою жінкою.
А потім я йому запропонувала жити разом, бо знала, що у нього теж не легке життя, думала, що, можливо, нас з Дмитром звела доля, щоб ми в цьому житті допомагали одне одному. Мені стало шкода його, ну що він тулиться в своїй двокімнатній квартирі з мамою і сестрами, коли у мене теж двокімнатна квартира, і я живу одна? Мовляв, давай для всіх будемо говорити, що ти у мене кімнату орендуєш просто. Так і зробили!
Спочатку навіть його мама не знала, що господиня квартири – це співмешканка її сина. А потім пішли різні чутки і ми розкрили всю правду нашим рідним і близьким людям. Скільки ж всього недоброго я почула про нас. Його мати навіть стала якось недобре відноситися до мене відразу, не дивлячись на те, що я у Дмитра грошей за житло не беру, ні копієчки він не дає: частину своїх грошей він витрачає на себе, частина матері віддає. До речі, за свою частину він купує продукти, іноді дарує мені якісь маленькі дрібнички-подарунки, сам себе одягає. Він уже працює після інституту за фахом, вже не кур’єр. А мені багато треба – за великим рахунком, як був достаток під час самотності, так він і залишився. В фінансовому плані у мене зовсім нічого не змінилося.
Від Дмитра відвернулося багато друзів, адже їм не цікаво запрошувати його куди-небудь на вечірку, або день народження з жінкою, яка вже стара за їхніми мірками. Подруги теж сміються, кажуть, що я не серйозно ставлюся зараз до життя. Всі перестали ходити до мене в гості і до себе не кличуть, просто по телефону з ними розмовляємо.
Моя родина щодня мені говорить одне і теж, мовляв, гляди не виходь за нього заміж, він у тебе квартиру відразу забере. А я ось, якщо захочу і вийду, їм яке діло до мене? Ще й заповіт на нього напишу, щоб цим родичам “хорошим” нічого не дісталося. Я живу в батьківській квартирі, батьків уже немає у мене, я одна спадкоємиця на неї, може рідня на щось розраховує? Не дочекаються!
Ось пишу свою історію, зараз пізньої вечірньої пори, а мій Дмитро вже раз 7 мені сам подзвонив з роботи. Я поки вдома, працюю дистанційно. Ось він дзвонить і питає: як я себе почуваю, який у мене настрій, що до вечері привезти? Смішний анекдот мені розповів, зізнався черговий раз в своїх почуттях. Ось часто так чоловіки-однолітки так цінують своїх дружин? Ну чому, якщо така різниця в віці, всім обов’язково на нас бруд лити? Заздрять або що?
Але найбільше я хвилююся за те, що рідні люди просто розлучать нас, бо постійно говоритимуть Дмитрові, що я йому не пара. Можливо, нам варто виїхати в інше місто і почати щасливе життя з початку, де нас ніхто не знає? Скажіть, якщо мені 45 років, то що я не заслуговую на своє жіноче щастя?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – 1news.
