Я планувала, що в суботу ми зберемося і викопаємо картоплю, адже мені скоро в Італію повертатися.
Покликала я сина з невісткою, і доньку з зятем, думала, що разом ми за один день справимося.
Я заробітчанка, в Італії вже 20 років. Колись додому я майже не приїжджала, а тепер раз чи два рази в рік я буваю вдома. Бо вже хочу полегенько закінчувати з заробітками.
В цьому році я додому приїхала навесні, і вирішила город посадити, щоб хоча б картопля своя була.
А тепер, в серпні, знову приїхала, і хотіла швиденько урожай зібрати. І дітей покликала, щоб допомогли.
План у мене був такий: зберемося раненько, до обіду все зробимо, а на вечір шашлик посмажим, посидимо. Ну, і без подяки я їх би не залишила – підготувала для них по тисячі євро.
Дітям своїм я завжди допомагала. Доньці своїй в свій час я квартиру купила.
Син захотів машину (бо житлом він забезпечений), тому я дала йому гроші на новий автомобіль.
Коли приїжджаю додому, завжди даю їм кругленьку суму. Одним словом, для дітей мені нічого не шкода.
Але про себе я також подбала, і відремонтувала свій будинок, щоб жити в ньому, коли повернуся.
Приїхали діти не зранку, а ближче до 12-ї, я за цей час вже половину городу скопала. А вони, замість того, щоб мені допомогти, сіли собі відпочивати. Потім син з зятем лише мішки з картоплею перенесли в погріб.
Я так напрацювалася, що вже настрою ніякого не було їсти ті шашлики, які вони посмажили.
Але те, що діти мені не допомогли, було не найгіршим. Потім вони стали сперечатися, кому я маю свій будинок відписати – сину чи доньці.
Ця розмова мені дуже не сподобалася, я ще сама не пожила в своєму будинку, на який я працювала 20 років, а вони вже ділять його.
Всі їхні суперечки я припинила, сказала їм, що мені це неприємно.
Гроші їм я теж не дала, вони мені самій ще пригодяться.
Вони пішли додому, образившись на мене, бо сподівалися, що я таки їм щось дам.
Та я вирішила, що вони не заслужили.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.