Мої мама і тато живуть в селі. Я після школи поїхала вчитися в обласний центр і після вузу я залишилася там, вийшла заміж і народила дітей. З батьками особливо теплих відносин ніколи не було, вони завжди більше любили мого молодшого брата. Але до цього я давно звикла.
Часто їздити до них в гості у нас не виходило, приїжджали на день-два на великі свята. Кілька років батьки не кликали нас до себе в гості. Мене це не засмучувало, спілкування з батьками вистачало по телефону. До того ж у мене дуже хороші стосунки зі свекрухою, яка дуже допомагала мені з дочкою, а тепер і з сином виручає.
Батьки в минулому році вийшли на пенсію, брат поїхав на навчання за кордон, там і залишився, мамі, судячи з усього, стало нудно. І вона почала наполягати на тому, щоб я привезла до них з батьком внучку в гості. Причому, мама хотіла, щоб я залишила з нею дитину на місяць.
Ідея здалася мені сумнівною з самого початку. Дитина їх майже не знає, та й батьки вже давно з такими маленькими дітьми не мали справи, дочці зараз п’ять років. Вона у нас, звичайно, кмітлива, але дитина є дитина. До того ж їхати все одно далеко.
Але мама не вгамовувалася. Всі розмови, які стали дуже частими, зводилися до того, що вони хочуть бачити внучку. Обіцяли навіть оплатити дорогу і всі витрати на місяць її проживання у них взяти на себе. Зрештою я здалася.
Домовилася зі свекрухою, що вона буде допомагати чоловікові з сином, поки мене не буде. Він зміг взяти на п’ять днів відгули. Сама ж обрадувала батьків, що ми з дочкою приїдемо. Вони зраділи, навіть оплатили дорогу.
Я планувала поїхати до батьків, погостювати день-другий, щоб дочка обжилася і освоїлася, а потім повернутися додому. Спочатку так і було, ми приїхали, нас зустріли, привезли додому. Тато якось спокійно поставився до приїзду внучки, а ось мама літала навколо неї, не знала, на яке місце посадити, чим почастувати. Дочці виділили цілу кімнату, яка колись була тільки моєю, потім я ділила її з братом, а потім вона перейшла в його одноосібне користування.
Дочка швидко адаптувалася, називала батьків бабусею і дідусем, добре спала на новому місці, спокійно залишалася з ними. Я навіть змогла викроїти час, щоб зустрітися зі шкільними подружками. Їхала я зі спокійною душею.
Але пройшло всього три дні з мого повернення додому, а мені вже зателефонувала мама і запитала, коли я заберу дочку назад. Я здивувалася і запитала, чому вона раніше не сказала, я ж зовсім недавно поїхала. Мама відповіла, що вона не розраховувала, що дочка буде вередувати, адже при мені вона вела себе так добре.
Так природно, що дитина буде намагатися прогнути дорослих, треба просто показати, що це не працює. Мама виховала двох дітей, а веде себе так, ніби ніколи раніше вихованням не займалася. Я сказала, що у мене зараз немає можливості приїхати ще раз. Але мама стояла на своєму – вона втомилася, а батько не дуже їй допомагає з онукою. Мама іноді за день присісти не може, тому що дитині то мультики, то їсти, то гратися, то гуляти. Одним словом, я повинна приїхати і забрати дитину додому. Дорогу мені обіцяли оплатити.
Робити було нічого, довелося просити свекруху, щоб посиділа з сином, поки я їду за дочкою. Приїхала я вранці, а в обід вирушила назад. Затримуватися у батьків не було ніякого бажання. Мама всім своїм виглядом показувала, що нічого такого не сталося, все добре, я теж не стала роздувати цю ситуацію. Не до того було.
Тепер якщо у мами з’явиться бажання поспілкуватися з онукою або онуком, нехай сама приїжджає до нас, а до неї я ще не скоро поїду.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
