Зі своїм чоловіком я познайомилася більше десяти років тому. Дмитро тоді працював таксистом, а я – бухгалтером на невеличкій фірмі.
Одного разу, вранці, він підвозив мене на роботу, ми розговорилися, так ми і познайомилися з ним тоді. Приємний та ввічливий водій сподобався мені відразу.
Я часто його викликала, адже він дав мені свій телефон, щоб він підвіз мене додому, або на роботу. Декілька разів він вже сам після роботи мене чекав на авто і віз додому, звісно, не брав плати за це.
Потім ми з ним стали зустрічатися частіше, а потім і весілля зіграли.
Після весілля я переїхала в квартиру Дмитра, жили ми з мамою мого чоловіка разом.
З свекрухою в нас склалися дуже добрі відносини. Вона добре прийняла мене, як рідну людину. Ми були як справжня мати та дочка, що було дуже цінно для мене.
Мати Дмитра підтримувала мене у всьому та була цілком мною задоволена. Незабаром у нас народився синочок, і я пішла з роботи і постійно була вдома з дитям.
Жили ми зазвичай, як і тисячі інших сімей. Чоловік працював, я займалася вихованням нашої дитини та всіма домашніми справами, в чому мені завжди допомагала свекруха.
Не можу сказати, що чоловік не був уважний до мене або був нехорошим батьком для нашої дитини. Просто він багато працював, і його часто не було вдома. Тому, він мало приділяв нам часу та поступово став якось віддалятися, став холодним до нас.
Відпочивав він, найчастіше, в компанії своїх друзів і хороших знайомих. Міг трохи затриматися після роботи з ними, без попередження, але не більше того.
Вихідні дні Дмитро постійно проводив на дивані, перед телевізором лише. Згодом, як це буває, мене почало дратувати таке проведення часу, адже до нас не було зовсім ніякої уваги, ми жили поряд але наче чужі люди були.
Я теж чоловікові не мовчу, постійно йому говорю, що він не правий, прошу змінитися і більше часу проводити з сім’єю.
Як не дивно, моя свекруха прийняла мою сторону, а не сторону свого сина. Вона говорила чоловікові, що він повинен приділяти родині більше часу та допомагати мені в вихідні, а не думати про себе лише. Дмитро наче зовсім не чув ні мене, ні маму рідну свою.
У його звичках нічого не змінювалося, він жив ,як раніше. А моє невдоволення росло. Я ображалася на нього, і у нас постійно виникали різні непорозуміння та суперечки з цього приводу.
Мені не подобалося, що він постійно працює, а заробляє мало, якщо чесно. Здавалося б, звичайні сімейні претензії. Тим не менш, вони часто приводили до суперечок в сім’ї. Свекруха постійно шкодувала мене та просила сина одуматися і взятися більше за сім’ю.
Якось непомітно ми з нею об’єдналися і стали перевиховувати її сина. Якщо я починала розмовляти з чоловіком щодо того, як він себе поводить, свекруха відразу приєднувалася до мене та говорила, що я в усьому маю рацію і моя думка вірна. Ось так, разом ми і висловлювали своє невдоволення.
Коли Дмитро бував удома, ми завжди давали йому якісь дрібні доручення – винести сміття, розвісити випрану білизну, сходити в магазин, допомогти на кухні. Мені здавалося, що це звичайні буденні речі та він теж має нам допомагати, але Дмитрові це дуже не подобалося, він робив це зовсім без всякого бажання.
Мовляв, він і так багато працює, втомлюється на роботі. А тут ще ми, зі своїми проханнями з усіх сторін, нам завжди щось потрібно від нього.
Тим більше, що це жіноча робота та ми удвох зі свекрухою могли впоратися з нею і без нього. Але, нам хотілося привчити його допомагати нам, і ми не відступали.
Згодом, чоловік став повертатися додому пізніше ніж зазвичай.
Так тривало кілька років. Ми зі свекрухою постійно вмовляли чоловіка, щоб він більше часу приділяв своїй сім’ї, а він уникав нас. Зрештою, чоловік вирішив по-своєму.
Одного разу, Дмитро повернувся додому, і ми з ним розмовляли, як завжди. На що чоловік сказав відразу, що більше так він не може. Він втомився від наших повчань і хоче пожити один.
Правду кажучи, я була дуже здивована, я не чекала такого від нього ніколи. Я не думала, що все може закінчитися ось так. Чоловік зібрав речі та просто спокійно пішов з дому. Пізніше я дізналася, що він жив у свого друга, а потім орендував окрему квартиру для себе.
Після тієї події минув цілий місяць. Нещодавно, я бачилася з ним. Ми поговорили, і він сказав, що одному йому набагато спокійніше, ніж з нами під дахом одним. Його ніхто не повчає і нічого не вимагає.
І що мене здивувало – повертатися додому він поки не готовий, навіть говорити про це не хотів. Не знаю, чи зможемо ми знову стати родиною або це кінець нашій дружній сім’ї? Невже, ми зі свекрухою зробили щось не так, і тепер наш шлюб зруйнований?
Я просто хотіла, щоб Дмитро більше часу приділяв мені, своїй мамі і дитині, а не друзям і телевізору.
Я кохаю свого чоловіка і хочу зберегти сім’ю, як будь-яка жінка, але не знаю як. Чи вдасться мені повернути все хоча б, як було? Що я маю зробити?
Фото ілюстративне.
