Після розлучення мені було настільки важко, що я взяла відпустку і поїхала до батьків в село.
Мені не хотілося нікого бачити і чути, здавалося, що на цьому моє життя закінчилося. Та, виявилося, що все тільки починається.
Я народилася і виросла в селі, але ніколи себе тут не бачила, про що з ранньої юності твердила батькам.
Мені хотілося багатого і розкішного життя, я мріяла про шикарний будинок, дорогі машини і відпочинок на дорогих куртах, мені хотілося носити брендові речі і виглядати як дівчата з обкладинки журналів.
Я була впевнена, що саме такого життя я достойна, адже всі навколо говорили, що я дуже красива, я і сама це бачила.
Після школи я поїхала в місто вчитися, потім знайшла роботу, а потім – і чоловіка своєї мрії.
Ніхто не вірив, що в мене це вийде, а я не сумнівалася, бо на звичайних хлопців я навіть не дивилася.
У Олександра було все, про що я могла лише мріяти. Моє життя перетворилося на казку.
Коли в село я приїжджала на своєму дорогому автомобілі, то сусіди вилазили на паркани, щоб добре все роздивитися.
– Ото пощастило твоїй Маринці, такого багатія собі відхопила, – казали вони моїй мамі.
А вона тільки головою хитала, бо з самого початку вона мене попереджала, що мені легко не буде. Що життя з іншою людиною – це не лише красива картинка.
– Багато Ви, мамо, знаєте! Пощастило мені, от і радійте! – казала я матері і постійно переконувала її в тому, що я з своїм чоловіком – щаслива!
Та наше щастя тривало не довго. Не минуло і пів року, як я зрозуміла, що чоловік мені зраджує.
Коли я вирішила з ним про це поговорити, він мені відповів, що у мене є все, а його особисте життя мене не має хвилювати.
Я тоді собі вирішила, що хоч мені і боляче, але я змирюся з цим заради свого комфортного життя.
Ще одним неприємним моментом було те, що у нас з Олександром не було дітей. Я ходила до лікарів, а вони лише руками розводили, казали, що не знають, в чому причина.
Проживши з чоловіком три роки, я зрозуміла, що мені багатство його не миле. Я вже не витримувала, бо не мала від нього жодної уваги, а перетворилася на його дімробітницю.
– Якщо тобі щось не подобається, тоді розлучаємося! – сказав Олександр.
І неочікувано для себе я погодилась.
Розлучили нас швидко, так як ні спільного майна, ні дітей у нас не було. Я пішла від чоловіка з тим, з чим прийшла.
Отак закінчилася моя вимріяна казка. До мами я приїхала ледь жива, схудла на 10 кілограмів.
Мама моя мене не картала, казала лише, що все мине, і слідкувала, щоб я відіспалася і добре їла.
Якось я вирішила піти на річку, де колись, в дитинстві, ходила. І там я зустріла свого колишнього однокласника Андрія.
Ми дуже добре провели день, накупалися, наговорилися, було дуже весело, я навіть про свої проблеми всі забула.
Так ми з Андрієм потрохи стали спілкуватися і це нас дуже зблизило.
А потім Андрій кудись пропав, уникав зустрічей зі мною, і не піднімав слухавку, коли я йому телефонувала.
Та здаватися я не збиралася, тому сама пішла до нього додому, щоб все з’ясувати.
Андрій мені пояснив, що став віддалятися від мене тому, що зрозумів, що закохався.
– А що я тобі можу дати, Маринко? Ти он яка вичурна пані, на такого, як я, навіть не глянеш.
Я лише розсміялася і обійняла свого Андрія, бо зрозуміла, що і сама закохалася, і що це почуття сильніше за будь-які матеріальні цінності.
Зараз ми з Андрієм у шлюбі 12 років, маємо двох діток.
І будинок збудували, невеликий, але свій, нам для життя вистачить.
Мені довелося багато пережити, щоб на власних помилках зрозуміти, що не в багатстві щастя.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.