Я піднімалася по сходах на п’ятий поверх, і на четвертому я зустріла двох маленьких хлопчиків. Хлопці були якісь бруднуваті і не дуже добре одягнені. Вони стукали у двері, але їм не відчиняли. Яке ж було моє здивування, коли я, повертаючись через годину, зустріла їх на тому ж місці. Мати їм так і не відчинила.
Мене звуть Олександра, я вчитель в школі і іноді беру репетиторство, щоб трохи збільшити свій дохід. Квартира у мене маленька, однокімнатна, а живемо ми удвох з дорослою вже дочкою, тому учнів додому я не запрошую, ходжу до них сама. Джерело
Ось так одного разу і потрапила я в цю «дев’ятиповерхівку», де жив мій новий учень. Ліфт не працював, мені потрібно було піднятися на п’ятий поверх, і я пішла по сходах. На четвертому поверсі я зустріла двох хлопчиків. Один з них дзвонив у двері, ледве дотягуючись до дзвінка, інший, трохи молодший, сидів на сходинках.
Я не звернула особливої уваги на цих дітей, єдине, що мені впало в очі так це те, що хлопці були якісь бруднуваті і не дуже добре одягнені …
Квартира, де жив мій учень, виявилася якраз над тією, в яку дзвонили діти в під’їзді. Мене зустріла Тетяна, мама третьокласника Олексія і провела в кімнату сина, де ми почали займатися.
Мій новий учень був кмітливим, ловив всю інформацію на льоту, але займатися нам заважали якісь сторонні голоси. Я прислухалася: розмови на підвищених тонах доносилися знизу, з тієї самої квартири. Було зрозуміло, що сперечаються кілька чоловіків і жінок, швидше за все в нетверезому стані.
У проміжках між криками сусідів включалася гучна музика, потім все замовкало і через кілька хвилин починалося знову. Ми з Олексієм ледве-ледве змогли закінчити урок в таких умовах. У передпокої я запитала Тетяну, чи не заважають їм такі буйні сусіди. Жінка розвела руками і почала розповідати про неблагополучну багатодітну мамашу, яка живе поверхом нижче.
Тетяна багато разів скаржилася дільничному на спосіб життя цієї жінки, у неї вилучали дітей в дитячий будинок, але це не допомагало: вона знову пила і народжувала нових. Зараз ось у неї два сини, одному чотири роки, іншому – два, і обоє, можна сказати живуть на вулиці і годуються подачками сусідів. Мати їх і додому тільки пускає тільки переночувати …
Тетяна говорила це все в повному розпачі, у неї вже не було сил боротися з цілодобовими гулянками. Вони з чоловіком намагалися продати квартиру, але потенційні покупці відразу помічали таке «вдале» сусідство і відмовлялися від угоди.
В думках про бідних дітей я спускалася вниз по сходах. Хлопчики досі були на тому ж місці. Діти дзвонили в двері, а мати спеціально не відчиняла, вона була «зайнята» … В голові не вкладалося як так можна жити! Навіщо народжувати дітей, якщо вони тобі не потрібні?
Коли я вийшла з під’їзду, почула, як нарешті рипнули двері. Дуже хочеться вірити, що у цих дітей в майбутньому все буде добре.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
