З Антоніо ми разом вже 5 років, перебуваємо в офіційному шлюбі, маємо дворічну донечку.
Якщо б мені хтось сказав, що тема свекрух буде для мене актуальною навіть в Італії, я б ніколи не повірила.
Негативний досвід в цьому питанні я вже отримала в Україні, бо вважаю, що розлучилася з чоловіком саме через його маму.
Тому врахувавши всі попередні помилки, я вирішила почати життя спочатку – в новій країні, з новим чоловіком, сподіваючись, що тепер все буде добре, але у мене знову з’явилася свекруха, яка не дає спокійно жити.
Перший раз я вийшла заміж в 22 роки за хлопця з свого села. Пішла жити до нього додому, у свекрів був великий будинок, начебто, місця всім вистачало, от тільки спокою не було.
Все, що я робила, на думку свекрухи я робила не так.
І замість того, щоб спокійно пояснити, що і як мені робити правильно, вона налаштовувала свого сина проти мене і таким чином наші стосунки погіршились настільки, що врятувати їх не вдалося.
Я сама захотіла розлучення, бо зрозуміла, що так жити не хочу.
Додому повертатися я теж не хотіла, бо довелося б вислуховувати повчання матері, типу “я тебе попереджала, не треба було за нього заміж виходити”.
Тому у віці 26 років я поїхала на заробітки в Італію. Хотіла заробити собі гроші на житло, щоб ні від кого не залежати.
В Римі я винайняла квартиру і пішла на прибирання, бо сидіти на фісі круглодобово мені не хотілося.
Заробляла чистими я небагато, бо значна частина заробітку витрачалася на оренду житла і харчування.
Так минуло 4 роки, а потім я випадково зустріла Антоніо. Він працював лікарем в лікарні, куди я звернулася.
Не знаю як так вийшло, але ми стали спілкуватися, а згодом і зустрічатися, не зважаючи на велику різницю у віці, він старший за мене на 15 років.
Виглядає не на свій вік, а значно молодший. І що дивно, до цього часу ще жодного разу не був одружений.
Ми одружилися і стали жити окремо в його квартирі.
І майже відразу до нас стала приходити його мама. Спочатку Донателла намагалася бути люб’язною зі мною, але дуже швидко я зрозуміла, що це не так.
Зараз вона приходить щовечора після роботи, начебто до дитини, але онучку навіть на руки не бере.
Вона до синочка свого приходить, бо не відходить від нього – питає, що робив, що їв, а як сідаємо за стіл, то вона мало не з ложечки готова його годувати.
Для мене така гіперопіка над 50-річним чоловіком виглядає дуже дивною. А для них все нормально.
Ще одна проблема – свекрусі не подобається, як я годую її сина, хоча чоловік не скаржиться.
Я часто готую щось нашвидкоруч, наприклад, смажу картоплю чи запарюю Мівіну. Так, Мівіну. Я її тут знайшла в українському магазині на Пірамідах.
І ви не повірити, але наша Мівіна засмакувала і моєму італійцеві, Антоніо залюбки її їсть.
Коли це побачила Донателла, вона це сприйняла як особисту образу, мовляв, я в Італії, країні найкращих макаронів, годую її сина не зрозуміло чим.
Єдине, що мене тішить, що мій чоловік хоч і маму слухає, але до моєї думки теж прислухається, каже, що мене любить і нікуди не відпустить, що б там мама не казала.
І від Мівіни відмовлятися теж поки не збирається.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
