Я свою рідну маму в дитинстві майже зовсім не пам’ятаю, мене виховувала лише рідна бабуся. Мати моя в молодості щиро покохала, бігала слідом за тим хлопцем, він потім почав з нею зустрічатися, а згодом поїхав з нашого міста, наче й не було його ніколи, а мама дізналася, що чекає дитину.
А ось для мами цей факт став справжньою неприємною несподіванкою. Ні, не те, що я народилася, а те, що її красень виїхав кудись далеко, а куди – вона зовсім не знала, навіть гадки не мала. Зі мною проблеми не було: бабуся жила самотньо, дідусь був уже на небесах, ось на неї і можна було мене постійно залишати.
Потім мама дізналася, що той хлопець поїхав в столицю, інтернету тоді на початку не було, і моя мама поїхала на удачу – розшукати його. Бабуся була проти, але що вона могла зробити, коли вранці на ліжку, замість мами лежала записка з докладними описами її хвилювань і про те, що їй треба відшукати своє кохання, бабусю вона не послухала. А мені ще й року не виповнилося тоді, як я залишилася з бабусею. Вона ось так легко поїхала, залишивши мене, надовго, майже на все життя. Зрідка – дзвінки по телефону і короткі зустрічі. Свого красеня вона так і не знайшла, навіть не знаю на жаль, чи на щастя.
Не знаю, чому у бабусі вистачило духу на якийсь час пробачити свою таку нерозумну доньку і її такий недобрий вчинок, але мати все ж приїжджала. Пам’ятаю, мені було 6 років і ляльку «Барбі». Пам’ятаю тоді суперечку матері з бабусею на кухні. А потім мій перший клас: мене веде бабуся в школу, а у всіх дітей є батьки. Мені дуже хотілося, щоб мама приїхала і побачила, який у мене гарний бантик на голові. Але дива не сталося! Другий раз вона приїхала на мій ювілей в 10 років. Вона розповідала, що живе разом з якимось чоловіком, але взяти мене не може – живуть в орендованій кімнаті. Чесно кажучи, на той час мене вже якось зовсім віддалило від матері, я і не збиралася їхати невідомо куди і бабусю залишати одною, я тоді хоч і дитиною ще була, але все дуже добре розуміла.
А потім мама приїхала на мої 16 років, причому вона тоді вже чекала дитину. Привезла мені золоті сережки, і про щось довго говорила з бабусею в кімнаті. Після цієї розмови бабуся їй сказала: «Іди і більше не повертайся, я більше чути тебе не хочу!». Мама поїхала, а я все бабусю випитувала, про що була розмова, але вона мовчала. Це тільки зараз я дізналася, що мати вмовляла бабусю продати квартиру, поміняти двокімнатну на однокімнатну або хоча б продати дідову дачу. Їй дуже потрібні були гроші – мовляв, друга дочка скоро народиться, вона така ж внучка, як і її перша дитина. Але бабуся її вигнала. Це потім мені мати розповіла про це.
Після цього моя мати практично зникла, навіть знати не давала про себе. Минав час, вже з’явився інтернет, я її знайшла в соціальних мережах. Але вона до мене якось холодно поставилася, прийняла в друзі, але нічого мене особливого не писала. Я просто в фотографіях стежила за її життям: ось вона, її співмешканець, маленька дитина, маленька кімната, відпочинок на річці, корпоратив на роботі та інше. Я закінчила навчання, шукала якраз роботу, стала зустрічатися з хлопцем, але незабаром моя бабуся занедужала. Там все зразу. Сім років я доглядала за нею, навіть довелося дачу продати – так дорого коштувало все це. Я навіть зі своїм хлопцем розлучилася – він не розумів: чому стільки часу я приділяю заради старої жінки. Але в середині цього літа бабусі не стало. Мати навіть попрощатися не приїхала.
Зате вона прилетіла швиденько на 40 днів. Робила скорботний вираз обличчя, але швидко перейшла від спогадів до справи: «Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не просить йти. Будеш жити в кімнаті зі своєю сестрою. Ви з бабусею самі винні – необдумано продали дачу, а так би ми розмінялися з доплатою!».
Оце так! Необдумано! Так ми цими грошима бабусі роки життя продовжили. І не можу я з ними жити – вони мені чужі люди зовсім, а та дівчина, сестра моя рідна, я не знаю її, вона чужа для мене: і вона, і цей її співмешканець, за якого вона навіть заміж не вийшла, і сестра-підліток. А вони вже речі почали пакувати, збираються переїжджати.
Я навіть не знаю, що мені робити зараз. Бабуся дійсно не написала заповіту, не до цього було, але ж я вважала, що автоматом успадкую цю квартиру, тим більше ми прописані в ній тільки вдвох були. Знаючі люди мені говорять, щоб я стояла на своєму і спробувала відстояти бабусину квартиру. Я буду намагатися це робити, звичайно. Правда там вся наша рідня, напевно, буде на боці мами – з нею всі у хороших відносинах були і є, а бабусю мою чомусь не дуже любили, вважали, що це вона вигнала маму з дому, коли я народилася. А я ще й заміж хочу вийти, свою сім’ю власну мати, своїх дітей. Ну чому я повинна жити в кімнаті з сестрою як мала дитина, адже я вже доросла людина зовсім? Шкода, що не було заповіту. Як мені тепер бути, як правильно вчинити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
