Я зараз просто ні з ким не можу поговорити, на жаль, знайомі та рідні мене не зрозуміють зовсім, тому хочу відкрити свою душу читачам, можливо хтось дасть мені слушну пораду, яка заспокоїть мені душу.
Я розумію добре, що так не можна, звісно, але я постійно проводжу паралель між своїм життям і життям своєї невістки, дружини мого єдиного сина.
У моєї невістки є те, чого не було у мене – хорошого та дбайливого чоловіка. Так, я їй заздрю, і іноді це почуття заважає мені жити. Мені здається, що вона не розуміє, як їй пощастило з моїм синочком, що у неї такий чоловік, а я його виховала хорошою людиною.
Мені, на жаль, жилося не так райдужно, адже мій чоловік був недоброю людиною.
Я була заміжня один раз, і мені таки вистачило, більше щастя я шукати не хотіла.
Мій чоловік, батько мого сина, мав непростий характер. Після десяти років подружнього життя, він просто взагалі дуже змінився не в кращу сторону. Але я зберегла сім’ю заради свого синочка.
Тому коли мого чоловіка не стало, хоча можливо так не дуже доречно говорити, але ми зітхнули з полегшенням. З 11-річного свого сина я виховувала одна.
Після такого шлюбу більше заміж я виходити не стала. Всю себе я присвятила вихованню моєї дитини.
Я таки поставила собі за ціль зробити з нього добру та порядну людину, доброго чоловіка і турботливого батька. І мені це вдалося, та я доклала до цього чимало зусиль.
Я ніколи не вмішувалася у відносини сина з дівчатами. Якщо він вже сам просив моєї поради, могла щось слушне сказати йому, вказувала на помилки.
І коли у нього з’явилися серйозні відносини, то прийняла майбутню невістку без питань. Тим більше жінка вона хороша та господарська така.
Коли син з Світланою вирішили одружитися, я відразу сказала невістці, що їй дуже пощастило з нареченим. Говорила, що мій син зробить її щасливою, я дуже добре знаю його, що вона виграла в лотерею. Так і сталося, як думала я.
Мій Данило і по дому допомагає дружині і готує різна смачні страви. Він береже свою дружину та шанує її, з повагою ставиться до неї.
А в минулому році вони стали батьками, ми усі мріяли про це. У них з невісткою народилася чарівна донечка, мою онучка. Данило душі в своїй дитині не чує, часто гуляє на вулиці з коляскою, щоб невістка відпочила.
А днями ми відзначали перший рік моїй внучці. Я і Світлана накрили стіл та запросили друзів. Ось тоді-то в мені і оселилася ця заздрість. У мене ніколи не було такого свята, як в дружини мого сина.
Всі заходи зазвичай закінчувалися тим, що мій чоловік постійно влаштовував суперечку, я завжди була у нього у всьому винна і мала вислуховувати його, поки він десь під ранок не ляже спати.
На мене ніколи він не дивився так, як дивиться наш син на свою дружину. Стільки поваги та щирого кохання в цьому погляді. А як він грається зі своєю донечкою. Я пишаюся, що мій син такий хороший сім’янин.
Іноді так хочеться сказати невістці, щоб вона цінувала це і берегла свою сім’ю, адже вона не знає, як може бути, як я погано жила зі своїм чоловіком, адже коли маєш, то й можеш не цінувати добро, яке тобі подарувала доля. Адже хороше ми не помічаємо та приймаємо як належне.
А вчора мої діти порадували мене, що в їхній родині буде поповнення. І моя заздрість розцвіла ще сильніше, хоча я розумію, що це недобре, але в душі у мене ось зараз саме такі почуття.
Звісно, не подумайте щось недобре, я радію і за сина свого, і за невістку, і за їх сім’ю, але шкода себе, бо я ніколи не мала такого щастя і ніколи не матиму його.
Мені так шкода себе, що я не змогла народити ще дітей. Адже з таким чоловіком, як був у мене це було дуже непросто. Я сподіваюся, що у мого сина буде хлопчик. І всі разом ми зможемо його виховати так, щоб майбутня дружина потім була нам щиро вдячна.
Розумію, що це нерозумно, можливо, хтось і засудить мене, що це якось не по-людськи, але нічого не можу з собою вдіяти. Як відійти від цього почуття заздрості? Як заховати її глибоко всередині і просто радіти щастю свого сина та його сім’ї? Дайте, будь ласка, слушну пораду. Та чи можу я ще бути щасливою у своїй власній сім’ї у своєму віці?
Фото ілюстративне.
