У нас в суспільстві прийнято вважати, що якщо чоловік бере собі в дружини жінку з дитиною, то він має взяти всю відповідальність на себе. Я так і зробив, я готовий був стати надійною опорою для них. От тільки дуже швидко я переконався, що все, що їм від мене потрібно – це гроші, яких треба все більше і більше, а глава сім’ї, як такий, їм не потрібен: вони і так окрема сім’я зі своїм сформованим статутом, де новому чоловікові не місце. У всякому разі, у мене вийшло саме так.

У свою дружину я закохався з першого погляду, тому мене не лякав той факт, що вона вже була одружена і в неї є п’ятирічний син. Вона – дуже красива і доглянута жінка, та ще й господиня відмінна. Джерело

З чоловіком у неї не склалося – він вживав оковиту, як вона сама розповідала, і не цікавився ні її справами, ні справами їхньої дитини. Проте наші спільні знайомі розповіли мені іншу версію – що екс-чоловік просто не витримав її характеру: вона завжди намагалася сама тримати все під контролем і зробити з нього підкаблучника. Мене і це не налякало, думаю, зі мною цього не вийде.

Першою проблемою у наших стосунках, як не дивно, став її син. Хлопчик дуже примхливий, весь час намагався заволодіти маминою увагою, а на мене вовком дивився, ревнував. Словом, не сприйняв він мене.

Та ми все ж одружилися, подумали, що з часом дитина звикне. Дружина переїхала разом з сином до мене. Я навіть не думав, що мені буде так важко звикнути до чужої дитини. Що би не сталося, він біжить до мами з криком: «Мама-а-а-а, а-а-а-а!». І реве. Пішов в дитячий садочок, теж там постійно плаче, скаржиться, що його там постійно кривдять, дружина весь час бігала на розборки до виховательки. Та пояснює: ніхто його не кривдить, просто він сам нафантазує що-небудь, щоб його пожаліли вдома, ось звідти і сльози.

Ми прожили рік, я уважно придивлявся до пасинка і був не в захваті від його поведінки – чуть що, він плакав. Наче дівчинка якась, а хлопцю адже вже шість років, пора виховувати якісь чоловічі риси.

Одного разу я жартома сказав йому, що він схожий на дівчинку, залишилося тільки бантик пов’язати. Той відразу влаштував істерику, поскаржився на мене дружині і ми вперше посварилися з нею через це.

Я терпів, як міг, все ж, чужа дитина. Та потім мені просто остогид цей вічний рев. Дружина скаче навколо нього, хустинкою рот і ніс витирає, а той її ще й її відштовхує.

Вирішив я за нього взятися, хоч і дружина була проти. Привів його на спортивний майданчик, щоб перевірити – на що він здатний, але не підтягнутися, ні присісти толком він не може. Хлопці на вулиці вже почали його товстуном дражнити. Спробував пробігти з ним коло. Через сто метрів він впав в траву і заплакав. Прийшли додому, пацан відразу почав скаржитися, що я знущаюся з нього, що змусив його на силу бігти кілька кіл, а тепер його нудить. Вийшла ще одна сварка. Дружина категорично мене попередила, щоб я більше його не чіпав.

Цього року хлопець іде до школи. Але і букви, і цифри вчити зі мною він відмовляється. І знов дружина каже, щоб я залишив його в спокої, все, що треба, його в школі навчать.

Я також пропонував записати сина в секцію – хоча б в басейн, суцільне задоволення, пацан тут же в сльози – там його ображати будуть. І знов дружина підтримала його, а не мене.

І так завжди, що б я не говорив, що б не пропонував і як б не діяв, на всі подібні відповіді: «Не лізь! Це не твій син! Ми самі розберемося – удвох, без тебе! ». І як мені на це реагувати?

На моє запитання: «Як ми далі будемо жити?», дружина відповідає мені одне і те саме: «Заробляй більше, з грошима і можливості у нас будуть більшими!». Так у мене зарплата як дві середні, ми в достатку живемо! Але я не відчуваю себе главою сім’ї, я як приймак у своїй же квартирі!

Я ще ніби й люблю свою дружину, і дуже шкода зіпсованого хлопця, але терпіння вже лопається – тому я хочу розлучення.

А жінкам з дітьми я хочу сказати: – Надумаєте ще раз виходити заміж, що б знайти тата своїй дитині – шукайте батька, а не добувача! Того, якого беззастережно вважатимуть авторитетом.

Особисто я, якщо розлучуся, то на ті ж граблі більше не наступлю – якщо ще раз і візьму жінку з дитиною, але з умовою: я авторитет! А то ця дитина навіть татом мене не називає, вони обоє не вважають це нормальним – називати вітчима батьком при живому татові. А те, що повністю забезпечую дитину я, а не рідний батько, нікого не цікавить. Все одно, я для нього – ніхто. Прикро…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.