Так вийшло, зо я зі своїм другим чоловіком Олегом познайомилася зовсім випадково.
Якраз тоді я поверталася додому, було холодно, сильний вітер, падав сніг. В той день я запізнилася на свій автобус.
А Олег їхав своєю машиною, зупинився біля мене та щиро так запропонував підвести, щоб я не мерзла.
Це наше випадкове знайомство поклало початок нашим відносинам, на які я навіть не сподівалася.
Через 6 місяців ми з Олегом розписалися, і стали жити разом в його квартирі.
Свою власну квартиру я поки здала в оренду, це було суттєве доповнення нашому сімейному бюджету, звісно, що це був дуже хороший варіант і вірне рішення.
До одруження з Олегом виховувала своїх дітей сама, чоловіка мого не стало давно. А Олег теж вже 5 років, як розлучений зі своєю дружиною, має теж сина.
Мої діти вже стали дорослі, вони мають свої сім’ї.
А от син Олега, Дмитро, йому 28 років, був одружений, потім розлучився, працює програмістом, постійно знаходиться у пошуку себе, він має непростий характер.
На роботі Дмитро ніколи, особливо, не затримується, тому часто позичає гроші в свого батька, мого чоловіка, віддає борг рідко, а батько і не просить, адже переконаний, що має допомагати своїй дитині.
А я вважаю це недобрим, бо Дмитро вже дорослий чоловік. Він повинен бути самостійним і не жити лише за наш рахунок, адже він не мала дитина, а вже цілком дорослий чоловік.
Після розлучення своїх батьків Дмитро спочатку жив у своєї матері. А його мама теж вирішила не гаяти часу, і почала влаштовувати своє особисте життя. Часто її обранці приходили до них додому.
Так Дмитро переїхав до нас. Мені здається, що колишня дружина Олега навіть зраділа і швиденько відправила сина до батька.
Я з цього приводу, звісно, що нічого сказати не могла, адже, коли виходила заміж за Олега то сама чудово знала, що у нього є рідний син.
Ось він і переселився до нас. Користі від нього жодної, одні збитки.
Цілими днями Дмитро просто лежить на дивані, грає в ігри на ноутбуці чи телефоні, і живе за наш рахунок, навіть хліба ніколи не купить додому.
Я спочатку намагалася поводитися стримано і спокійно, навіть намагалася налагодити спілкування з ним, але це було потрібно тільки мені. Судячи з поведінки сина мого чоловіка, йому взагалі байдуже до мене: ні поваги, ні розуміння.
Поселився в нашій оселі як у безкоштовному готелі. Я після роботи, як покоївка щодня за ним прибираю. Готую їсти, перу його речі.
А якось я прийшла ввечері додому втомлена з роботи. З порогу Дмитро мене відразу голосно так запитав:
– Тітко, а що ми сьогодні будемо вечеряти?
Яка я тобі тітка, подумала я. Того вечора я більше не хотіла мовчати і вирішила з чоловіком поговорити.
– Потрібно твого Дмитра десь на роботу влаштувати, дорослий вже чоловік. Він цілими днями сидить за комп’ютером. А так піде на роботу, почне сам заробляти і буде цінувати гроші, чужу працю. Можливо, знайде свою долю і одружиться, буде у нього сім’я. Йому майже 30, в такому віці вже чоловіки серйозні, забезпечують сім’ї, потрібно давно ставати на ноги, дітей вже своїх мати і забезпечувати. А не ховатися за батьківськими плечима.
Чоловік мене спокійно послухав і влаштував сина до себе на роботу.
Дмитро працює там вже 7 місяців. Але поки шукати інше помешкання не збирається. Йому і так добре. Він нічого змінювати не хоче. А для чого? Тут краще йому, готую прибираю я, а він спокійно після роботи лежить на дивані так, як раніше.
А я от думаю: “Для чого мені був потрібен цей другий шлюб? У мене й так все добре було.”
Не мала жінка клопоту. Жила б зараз у своє задоволення, і проблем би цих не знала. Дуже часто думаю про розлучення.
Та чи варто це робити у такий складний в країні час?
Фото ілюстративне.
