З чоловіком у нас все дуже гарно починалося – освідчення в коханні, весілля, медовий місяць. Але народився син, і почалося: в будинку немає порядку, не встигаєш чоловікові готувати, завжди з поганим настроєм, і без того грошей не вистачає. І так далі.
Непорозуміння на непорозумінні. Я теж не мовчала, мовляв, затримуєшся, десь гуляєш, з дитиною не допомагаєш. Одним словом, обоє були по-своєму праві і неправі одночасно.
Через два роки мені вдалося прилаштувати сина в садок, а сама я вийшла на роботу. Але з чоловіком стосунки кращими не стали. Навпаки, обоє стали шукати причини, щоб затриматися з роботи.
І саме в цей час я зустріла свого однокласника. Випадково. На вулиці. Не помітила, проходила повз, а він гукнув. І запросив в кафе неподалік. Сина з садка повинна була забрати бабуся, тому я погодилася.
Час пролетів непомітно. Ми випили по чашці кави, поговорили про те, про се, і розбіглися. Тільки він попросив номер телефону. Я записала, не бачачи в цьому нічого поганого.
На наступний день він написав мені повідомлення: «Спасибі за вечір.» Через кілька днів однокласник зателефонував. І знову запросив в кафе. Цього разу я відмовилася.
Через кілька днів він передзвонив і запропонував зустрітися у зручний для мене час все в тому ж кафе. Без дати, а просто коли я вважатиму таку зустріч можливою. Я відповіла, нічого не обіцяючи: «Я подумаю». Така собі ввічлива відмова.
Я впевнена, що на цьому ця історія і закінчилася б. Та тільки чоловік поліз у мій телефон і побачив те повідомлення. Оскільки я не бачила в ній нічого поганого, я її не видалила. А він побачив і це дуже йому не сподобалося, в ньому прокинулася ревність.
Чоловік влаштував мені сцену і сказав, щоб я забиралася з його дому. Я сказала, що на наступний ранок зберу речі і поїду до своїх батьків. Але збирати було нічого, бо поки я спала, чоловік зробив неприємний сюрприз – весь одяг порвав стрічками, смужками по 5 см, і порвав всі наші спільні фотографії.
Не знаю, як про це дізнався мій однокласник. А може, і не знав нічого – просто захотів зустрітися. І підкараулив після роботи. Звичайно, ні в яке кафе я з ним не пішла.
А наступного вечора він приніс мені букет квітів. І зробив пропозицію – вийти за нього заміж. Сказав, що любить мене ще зі школи, а зараз не готовий мене знову втратити.
Через тиждень однокласник сказав: «Все, вистачить поневірятися з батьками, у них і так тісно. Переїжджайте до мене з дитиною. Буду дуже радий». І забрав нас до себе.
Зараз ми живемо разом дружною сім’єю вже кілька років і не шкодуємо, що все так вийшло. З колишнім чоловіком ми розлучилися. Після чого ми тихенько розписалися, нікому, крім батьків, які не повідомляючи. У сина з’явився братик, але відмінностей між ними мій теперішній чоловік не бачить – обидва рідні, каже.
Колишній чоловік спочатку намагався зустрічатися з сином, потім припинив спілкування, зажив своїм життям. Про його подальшу долю я не знаю. Головне, що я зараз щаслива. Не дарма кажуть, що все, що не робиться, все на краще.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
