Я вийшла заміж десять років тому і ми пішли жити до свекрухи. І в мене вийшла ситуація, цілком протилежна до всіх описаних – я не сварилася з свекрухою, а навпаки, об’єдналася з нею в боротьбі з перевиховання чоловіка. Цим ми зробили лише гірше, але про все по порядку.
Все необхідне у нас було, чоловік ходив на роботу і приносив зарплату. Допомагала і свекруха. Незабаром у нас народився син, і я була змушена піти з роботи. Жили ми просто, як і тисячі інших сімей. Чоловік працював, я займалася вихованням дитини і домашніми справами. Зі свекрухою у нас склалися чудові стосунки. Вона добре прийняла мене, як доньку.
Потім якось так склалося, що чоловік почав приділяти нам мало часу. Не можу сказати, що чоловік не був уважний до мене чи був поганим батьком. Просто він багато працював, і його часто не було вдома. А ще він часто відпочивав в компанії своїх друзів, тому став пізніше приходити з роботи додому. А всі вихідні він проводив на дивані, перед телевізором.
Я мовчала, терпіла, але згодом мене почала дратувати така його поведінка. Я висловлювала чоловікові своє невдоволення. Як не дивно, свекруха прийняла мою сторону. Вона говорила чоловікові, що він повинен приділяти родині більше часу і допомагати мені в вихідні. Але чоловік не слухав ні мене, ні свою маму – він жив як раніше, в його звичках нічого не змінювалося.
А я навпаки, злилася ще сильніше, моє невдоволення росло і це призводило до нових докорів. Мені не подобалося все, що він робить – що залишає після себе брудний посуд і розкидає одяг. Багато працює, а заробляє мало. Здавалося б, звичайні сімейні претензії. Тим не менш, вони часто приводили до сварок в сім’ї. Свекруха завжди захищала мене і також дорікала своєму синові. Ось так, разом ми і висловлювали йому своє невдоволення.
Ми з нею об’єдналися і почали перевиховувати чоловіка. Якби я знала, чим все це закінчиться… Я починала докоряти чоловіка за щось, свекруха відразу теж підключалася. Коли чоловік бував удома, ми завжди давали йому якісь дрібні доручення – винести сміття, розвісити випрану білизну, сходити в магазин, допомогти на кухні. Чоловік не хотів цього робити. Мовляв, він багато працює, втомлюється на роботі. А тут ще ми, зі своїми дурницями. Тим більше, що це жіноча робота і ми удвох зі свекрухою могли впоратися з нею і без нього. Але, нам хотілося привчити його допомагати нам, і ми не відступали.
Чоловік явно виявляв протест. Він почав повертатися додому пізніше звичайного. Ми дуже віддалилися. У вихідні він міг піти з дому на весь день. Думаю, він просто не хотів слухати наші моралі. Але ми не відступали, і коли він повертався, нападали на нього з подвійною силою.
Так тривало кілька років. Ми зі свекрухою тиснули на чоловіка і перевиховували його, а він уникав нас. Зрештою, чоловік не витримав. Одного разу, він повернувся додому, почалася чергова сварка. У розпалі скандалу чоловік несподівано заявив, що більше так не може. Він втомився від наших нападок і хоче пожити один.
Я не думала, що все може закінчитися ось так. Чоловік зібрав речі і пішов з дому. Пізніше я дізналася, що він жив спочатку у співробітника, а потім орендував окрему квартиру.
Нещодавно, я випадково зустріла чоловіка на вулиці. Просила, щоб він повернувся. Але він мені сказав, що повертатися додому він поки не готовий. Я зробила відповідні висновки, адже розумію, що ми з свекрухою переборщили. А якщо чоловікові сподобається жити одному і він більше не повернеться? Що мені тепер робити?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
