Я нещодавно зустріла свою хорошу шкільну подругу Ганну. Ми не бачилися більше двадцяти років. Ще у школі ми з нею гарно дружили і були нерозлучні. Після закінчення навчання ми роз’їхалися в різні міста по університетам і втратили зв’язок.
Зустрівшись, ми були шалено раді бачити одна одну. Відразу пішли посидіти в найближче кафе. Для розмови у нас було так багато тем, що здавалося ми з нею не наговоримося ніколи. Замовивши каву та тістечка, ми проговорили з нею до самого закриття закладу.
Як виявилося, у подруги все склалося в житті дуже добре. У неї прекрасна кар’єра, забезпечений чоловік, власник великої компанії, двоє чарівних дівчаток, які закінчують університет. Вона сама дуже молодо виглядає. Відразу помітно, що чоловік любить її і весь час добре піклується про неї.
Я ж розповіла їй про своє життя. Що чоловік вже кілька років не працює, все ніяк не може підібрати для себе роботу. А двоє синів-підлітків зовсім не хочуть вчитися, а про те, щоб вступити на навчання взагалі чути не хочуть. Ось і доводиться мені самій всіх тягнути і працювати на кількох роботах.
Почувши подробиці мого непростого життя, Ганна була просто безмежно обурена поведінкою мого чоловіка. Її докори на мою адресу були справедливі. Вона довго читала мені моралі, що не можна так байдуже до себе ставитися. Якщо ти сама себе не поважаєш, то чому хтось повинен ставитися до тебе з повагою?
Тим часом Ганна, висловивши все, що вона про мене думає, почала придумувати, як виходити з цієї ситуації, що склалася в моєму житті. Якщо все залишити, як є, то через п’ять років мене буде зовсім не впізнати.
Думали-думали і Ганна надумала. Її пропозиція зводиться до наступного: я кидаю чоловіка-ледаря, дітей залишаю з батьками і їду за кордон на роботу. Згодом там познайомлюсь з нормальним чоловіком і буду жити по-людськи. А хлопців потім заберу до себе. Там буде і навчання для них і гарна робота після.
Звучить це все дуже шикарно і красиво. Але більшого я в цьому нічого не бачу. Як то кажуть: добре там, де нас немає. Але подруга наполегливо просила від мене рішучих дій, поки пізно не стало. Розповіла, що одна її знайома таким чином собі хорошого чоловіка знайшла і живе тепер з ним приспівуючи, давно вже забувши про бідне життя.
Знаєте, дуже хотілося б такого результату і мені. Але, скільки наших жінок їде за кордон в пошуках кращого життя? А скільки з них знаходять там саме те, для чого поїхали? Ото ж бо й воно! Везе одиницям.
В казку завжди легко повірити, але як би потім не було важко з неї вириватися. Подруга не хоче слухати мої міркування. Стверджує, що всі наші проблеми йдуть з голови. Ось те, про що ми думаємо, то в підсумку і отримуємо. А якщо думати про прекрасне, то його і притягуємо.
Я не знаю, на яку сторону правильніше встати. Сама розумію, що довго в такому режимі не протягну, але й ризикувати не хочу. А з іншого боку, хто не ризикує, той і життя хорошого не побачить!
Мені зараз як ніколи потрібен погляд збоку і слушна суттєва порада. Чи варто розлучитися, хлопчиків залишити на мою маму, а самій відправитися на заробітки і пошуки кращого життя за кордон? Буду дуже вдячна будь-якій допомозі і прикладу. Адже так хочу змінити життя, бо дуже втомилася.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
