Останнім часом я багато думаю і про те, що, можливо, багатьом людям моя історія здасться не більше ніж незрозумілі скарги вже немолодої жінки, які не мають серйозних підстав, проте нехай так, адже мені зовсім ні з ким поговорити та порадитися, можливо, чужі мені люди зрозуміють і дадуть людяну пораду.
Я вже давно немолода жінка, останнім часом не дуже добре себе почуваю. І зараз я дивлюся на своє життя і зовсім не розумію, де допустила таку серйозну помилку, щоб на старості років бачити подібне ставлення до себе найрідніших людей, на яку мала таку велику надію та сподівання.
На скільки я пригадую, все почалося в той момент, коли мене залишив мій чоловік.
В один недобрий день він просто сказав, що зустрів іншу і, залишивши мене з двома дітьми, зібрав свої речі і спокійно поїхав в інше місто. Пояснив, що у нього з’явилася нагода почати своє життя з початку, адже щасливим він зі мною ніколи не був і не буде.
Я тоді так розчарувалася в усьому, засмутилася, адже одній утримувати двох дітей мені було дуже складно, це зрозуміє кожна жінка, яка пройшла через це.
Мій колишній чоловік, тим часом, і не думав допомагати мені з дітьми, ніби нас в його житті ніколи і не було, ми для нього зникли назавжди просто в один день.
Вже зараз я розумію, що тоді моїм дітям швидше потрібна була моя увага і присутність, ніж гроші. Але я намагалася з усіх сил робити все, щоб у нашій сім’ї все було. Я тоді працювала з ранку до ночі, намагалася встигати все та відразу, аби тільки моїм дітям було добре і комфортно, аби вони жили не гірше за інших дітей.
Потім діти виросли, якось непомітно для мене, адже я вся була в роботі, заклопотана своїми справами, а у них у кожного були свої турботи.
Я вже 7 років як вийшла на пенсію, але я людина досить забезпечена, адже всі ці роки я дуже старанно працювала, не шкодуючи зовсім себе, намагалася забезпечити нам усім хороше майбутнє, заощадження у мене досить немаленькі, як для самотньої людини.
Але, не дивлячись на те, що я на пенсії і можу проводити вдосталь часу зі своїми дітьми, відчуваю я себе самотньою. В гості діти мене не кличуть зовсім, а самі приїжджають тільки на Новий Рік, або Різдво чи Великдень.
Довго діти в мене ніколи не гостюють, годину-дві посидять і біжать, я навіть стіл на свята перестала накривати, вони нічого не хочуть в мене їсти, лише чай вип’ють і все. І це при тому, що живемо ми в одному місті.
Зовсім недавно я, на жаль, провела в стаціонарі більше тижня. Прогнози лікарів були дуже недобрі. І ось тоді зібралися всі діти, і навіть племінники. Сусідки по палаті з заздрістю говорили, які у мене добрі і дбайливі родичі. А я ж зрозуміла, що вся справа в тому, що запахло грішми, вони усі намагалися бути добрими та приязними до мене. Заповідати мені є що, крім заощаджень є трикімнатна квартира і велика дача в передмісті.
Як тільки я повідомила дітям, що мені сказали фахівці, а у їх прогнозах не було нічого втішного і хорошого для мене, так відразу ж з їхнього боку посипалися візити один за іншим, постійні дзвінки з турботливими питаннями і нескінченні запрошеннями в гості.
Решта родичів, до речі, від них не відстають. За часів моїх звичайних нездужань такої активності не спостерігалося.
Діти ніколи останніми роками не проявляли до мене ніякої цікавості, теплоти та любові, взагалі були до мене байдужі якісь, холодні постійно.
А зараз мало не щодня приходять до мене, кожен намагається догодити, улесливо зазирають мені в очі, але ні щирості, ні доброти від них я не бачу. Все через спадок вони зараз танцюють біля мене.
Мені так неприємно через це.
Останніми днями у мене з’являються думки переписати все на свою самотню сусідку, яка одна виховує маленького сина, нехай вона мене і доглядає, хай хоч за гроші, зате мені не буде так образливо. Бо рідні діти тільки гроші мої люблять.
Якось так недобре на душі, а порадитися немає з ким. Рідні люди стали чужими для мене, вони мене не розуміють, не потрібна я їм.
Як мені тут правильно вчинити. Чи варто переписати своє майно на чужу людину за догляд? Чи все залишити дітям, хоча знаю, що я сама їм не потрібна давно?
Фото ілюстративне.
