fbpx
Життєві історії
Я негарна жінка, заміж мене ніхто не кликав. Але я маю сина. Як тільки батько мого сина дізнався, що я чекаю дитину, я його жодного разу не бачила після того. Він відразу втік до іншої і розписався з нею. А мої батьки покликали мене до себе і почали розмову

Я мама. В мене один дорослий син і двоє малих онуків, його дітей: дівчинці 8 років і хлопчикові 5 років. Чесно кажучи, у мене взагалі мало досвіду спілкування з дітьми: сина я ростила не сама, а разом зі своїми батьками, за великим рахунком, вони всі обов’язки щодо його виховання взяли на себе. У молодості я була не з перших красунь, заміж мене ніхто не кликав, а перший же роман закінчився ти, що я дізналася, що, несподівано стала мамою. Цей молодий чоловік не захотів зі мною одружитися, а відразу втік до іншої дівчини, вони навіть потім відразу розписалися. У мене після того був дуже непростий період в житті, але батьки наполягли, щоб я зберегла свого синочка. Ось вони сина і ростили, як свого рідного, в усьому мені допомагали, поки я працювала і влаштовувала своє особисте життя.

Діти в мені захоплення ніколи не викликали, мабуть – це просто не моє. Зате я з радістю стала спілкуватися з сином, коли йому було вже більше 15 років, він вже був тоді розумний та слухняний хлопчик, ми з ним якось душевно зблизилися. Позаду вже були у мене романи, мої батьки допомогли з окремою квартирою, і ми з сином стали жити удвох. Потім він відслужив в армії, відразу став працювати і трохи пізніше одружився.

На той час уже моєї мами не стало, а батько майже весь час проводив на дачі, брав влітку правнуків до себе, він взагалі дуже любив дітей мого сина. А ось пів року тому його теж стало, і тепер його квартира і дача в моєму розпорядженні.

На дачі я теж люблю проводити свій час, але тільки в повній самоті, я люблю там працювати в міру та відпочивати, пити чай і спілкуватися з сусідками в спокійній дружній атмосфері. Але до початку цього літа мій син з невісткою дуже просили мене туди взяти їх дітей: мовляв, вони так звикли з прадідом літо проводити, люблять природу, спокій, свіжі овочі та фрукти і на свіжому повітрі їм корисно бувати. Тим більше я з цього року офіційно стала пенсіонеркою, можу собі дозволити відпочивати скільки хочу.

Я спочатку шукала безліч причин, щоб відмовитися від цієї пропозиції, але мене все ж умовили. Уже через два тижні я готова була плакати: діти мого сина дуже примхливі, неслухняні, постійно чогось хочуть, щось просять, лізуть, куди не можна. Розмовляю з ними м’яко – не допомагає, але кричати я не вмію. А в цей час якраз син з невісткою поїхали далеко на підробіток, збирати овочі та фрукти в одного фермера в інше місто.

Ще 2 тижні були неймовірно важкими для мене – внучка два рази тікала з дому з місцевими хлопчаками, я шукала її до ночі, а вона навіть спеціально телефон відключала. Онук перевернув весь город, відігнав кішку від дому, ледь знайшла її, відмовлявся їсти те, що я готую, вимагав чіпси і кока-колу. Я зрозуміла, що, можливо, я не така вже й хороша бабуся, не можу я з ними впоратися сама. Подзвонила сватам – мовляв, заберіть їх, я не можу! Ті теж відмовилися відразу: сват працює, сваха занедужала. Можливо, мій вчинок не зовсім хороший, але я зібрала дітей і відвезла їх додому сватам сама, не зважаючи на їхні відмовки. Сказала, що спілкування у них краще з онуками, а я не справляюся і все тут. Свати образилися, але взяли малечу до себе, а потім подзвонили моєму синові з невісткою і викликали їх раніше додому.

Звичайно ж, була у нас суперечка, де я опинилася крайньою: я взяла на себе зобов’язання, я повинна була з ними впоратися. А так не дала дітям заробити зайву копійку у непростий час, і недужа сваха моя возилася з малими дітьми. Хоча хворою вона взагалі не виглядала. Але ж я до цього говорила невістки, що я погана нянька, що не впевнена, що впораюся з онуками, так чому ж треба було мені їх привозити на такий довгий період. А якщо я і дзвонила до невістки з претензіями на онуків, то відповідь була одна: все нормально, будьте суворіші. І все! Але я сама по собі м’яка людина, ось мені на шию і сідали. А тепер всі проти мене налаштовані і не хочуть спілкуватися. Невже я настільки винна у чомусь? Я ж люблю своїх рідних та внуків. Як помиритися з родиною тепер я не знаю.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook