Я не збиралася їхати в цьому році додому у відпустку, бо час неспокійний. Але мої діти наполягли на тому, щоб я приїхала і поділила їх майном. Тепер вони вже шкодують, що так сталося.
Мені 58 років, і вже майже 20 років я знаходжуся в Італії на заробітках. У мене є троє дітей – дві дочки і син. Я давно вдова, тому саме заради дітей я на заробітки подалася, щоб їм допомогти.
Всім своїм дітям я купила по однокімнатній квартирі, а далі сказала, щоб вони самі вже заробляли собі на більше житло. В принципі, вони так і зробили, і всі мої діти тепер живуть у більших квартирах.
Я без проблем присилаю їм час від часу посилки, але гроші вирішила не давати, бо захотіла і собі житло придбати. Довго думала, чи будувати будинок, чи купувати квартиру, вирішила таки, що я все життя прожила в селі у власному домі, то ж для мене на старість буде краще власний будинок.
І всі останні роки я збирала гроші на будинок, в минулому році я закінчила будівництво. Всі документи на мені, а дітям я просто дозволила туди їздити відпочивати. Їм усім цей дім дуже подобається, тому кожен напрошується жити там зі мною, мовляв, мене в старості доглядати.
Вони вже так набридли мені своїми телефонними дзвінками в Італію, з питанням, хто з них має більше право знаходитися в будинку, що я в кінці літа вирішила приїхати і розставити все по своїх місцях.
Та є ще одне, про що мої діти не знали. Кілька останніх років я спілкуюся з одним чоловіком з нашого села, Павло, як і я, вдівець. Він давно пропонує мені зійтися і жити разом, але зрозуміло, що поки я на заробітках, зробити ми цього не можемо.
І ось приїхала я, дочки сваpяться, з’ясовують стосунки, хто достойніший бути біля мене. Я ввечері Павлу все розповіла, а потім сама йому запропонувала жити разом. У мене раптом спонтанно з’явилося бажання більше нікуди не їхати, а пожити нарешті трохи для себе.
Коли я дочкам оголосила цю новину, вони на мене дуже образилися, адже тепер в нашому будинку буду жити я з чоловіком, а не вони. Дівчата попередили, щоб я не розраховувала на їхню допомогу в майбутньому.
Єдиний, хто за мене трохи порадів, це син. Він мене підтримав і сказав, що я маю право робити як хочу. А про старість син сказав не думати, доживемо, а там видно буде.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
